Liudmila

Пам’ятаю, як зараз, той листопадовий вечір. Дощ зі снігом у вікно січе, вітер у трубі виє, як голодний вовк, а в мене в медпункті грубка тріщить, тепло. Я

– Мамо, а чому бабуся каже, що ти мене мориш голодом? – Коля вийшов на кухню, тягнучи по підлозі довгі штанини піжами. – Вона вчора тітці Марині телефоном

– Іро, дивись, як Мар’яна почервоніла! Прямо маків цвіт, як моя бабуся казала. -Так. А кавалер який! Майже що принц. Цікаво, а кінь у нього є? Ірина та

– Ну, рідненька, всього п’ятнадцять тисяч! Тобі ж нічого не варто дати їх моїй мамі! Ну в тебе ж премія, не скупися! – продовжував канючити чоловік. Яна закотила

– Надя, у нас радість! Мій брат відмовився від своєї частки у спадку. – Про яку частку ти говориш? Машина дісталася йому за заповітом, квартиру свою батько залишив

Валерій був закоханий в Ірину ще зі школи. Маленька, тендітна, з розсипом рудого ластовиння на носі. Саме такою він побачив її вперше і ще тоді, бувши в шостому

Марк та Аліса були разом уже п’ять років. П’ять років, які для Аліси промчали, як одна щаслива мить. Вони познайомилися на виставці сучасного мистецтва, випадково зіткнувшись біля абстрактної

Вона лежала без руху, втупившись у стелю, і слухала, як втретє за вечір на тумбочці за ліжком задзвонив телефон чоловіка. Цей наполегливий, пронизливий дзвінок здавався їй зловісним провісником

Ірина відкрила банківську програму і дивилася в екран. Мінус п’ятнадцять тисяч на місяць. Знову. Вона взяла блокнот, почала рахувати. Марк увійшов до кімнати, побачив дружину за розрахунками. –

– Пробач, Сергію, але я… закохався у твою дружину. Він сказав це, дивлячись кудись убік. Здавалося, слова вириваються назовні проти його власної волі. Сергій завмер. На його обличчі