Liudmila
– Вітька, значить, з грошима буде, а ми без машини? – сухо поцікавилася я, роздивляючись свекруху. – Чудово ви придумали! – Насте, золотце моє, ти ж розумна жінка,
– Я все бачила, – прошипіла мама, щойно ми сіли в нашу стареньку “дев’ятку”. – Ти вважаєш мене сліпою? Ти весь вечір крутився навколо тієї білявки у червоному!
– Анька? Та кому вона потрібна? Нехай їде в дитячий будинок. – Тітко Маріє, шкода її, – сказала Ольга. – Тобі шкода? От ти й забирай, якщо така
Сім років Марина та Денис прожили у її квартирі. Жінка купила цю двокімнатну ще до знайомства з майбутнім чоловіком. Накопичувала, оформляла іпотеку, сплачувала останній внесок із полегшенням. Квартира
Марина та Микита зустрічалися. Молодий чоловік жив з батьками. Марина винаймала квартиру. Затишна трикімнатна була розташована поряд з офісом, де вона працювала. Власники переїхали в інший регіон, а
– А Васька де? Васьки не видно! Куди зникла, куди поділи… – серед натовпу родичів, що стовпилися на сходах лікарні, пройшов здивований шепіт. Будь Васька Василем, тобто батьком
– Віталю, ти хоч розумієш взагалі, що діється у тебе під носом?! – обурено спитала я. Але чоловік уткнувся в телефон і майже не звертав на мене уваги.
Сусід Іван Іванович називав їх «дівчатками». «Дівчаткам» було добре за сімдесят, вони жили в сусідніх під’їздах і дружили – не так давно, але міцно. Обох звали Наталями, тому
Мама зателефонувала Ользі у четвер увечері. – Олю, які у тебе плани на суботу? – Запитала вона. – Та нічого особливого: продукти треба купити, квартиру прибрати, – відповіла
– Олю, ну не можеш ти просто вигнати дитину! Вона маленька, у чужому місті. Ти хоч розумієш, що з нею може статися? – наполягав Андрій тремтячим від обурення