– Що це ти безсоромна робиш! Чоловік повернувся, а ти й ніс вернеш! Голодний, холодний, тремтить весь. Занедужав, температура в нього. Як можна хвору людину виганяти! – Я його не виганяла, просто не пустила. А пішов він сам і вже давно
Люба випадково дізналася, що чоловік просто кинув її. Кинув у всьому. Пішла по хліб, а там жінки шушукались. Побачивши її замовкли. Обговорювали її. – А що відбувається? Не
– Ой, ну навіщо ви таку дорогу іграшку Сашкові купили? Тоді й Владику потрібна така сама, якщо вони обоє до мене на літні канікули приїдуть! Оксана спочатку не зрозуміла натяку. Подумала, що мати просто кинула цю фразу, між іншим. Але ні, мама пильно дивилася на неї, чекаючи. Чого? Що вона кинеться купувати племіннику планшет?
– Ой, ну навіщо ви таку дорогу іграшку Сашкові купили? Тоді й Владику потрібна така сама, якщо вони обоє до мене на літні канікули приїдуть! Оксана спочатку не
– Невже тобі важко дитині допомогти з англійською? – Обурилася зовиця об одинадцятій ночі
День сьогодні був тяжкий. Наприкінці весни та на початку літа в бюро перекладів традиційно було багато клієнтів. Але цього року ситуація ще більше ускладнилася: у місті гуляла якась
– Ми з Андрієм вирішили одружитися, – урочисто оголосила Валентина. Повисла тиша. Ліда та Ніна дивилися на матір, як на божевільну. – Одружитися? – перепитала Ліда. – У шістдесят п’ять років? – А що, є вікові обмеження для щастя? – Незворушно запитала мати
Валентина Семенівна гладила нову сукню та посміхалася своєму відображенню у дзеркалі. У шістдесят п’ять років вона почувала себе молодою жінкою, особливо поряд з Андрієм. Сьогодні вона оголосить дочкам
– Борисе, – сказала сваха скривдженим тоном, – ми ж не просилися до вас! Ви самі нас запросили! Ніхто вас за язик не тягнув! – З ввічливості запросили! – Як із ввічливості? – обурився сват. – Ви що, не щиро запрошували? – Щиро, але ж не на два тижні, з функцією –  все включено!
Марина стояла на кухні та дивилася на продукти, що залишилися. До від’їзду сватів залишалося три дні, а холодильник уже порожній вдруге за тиждень. – Борисе, – покликала вона
– Ти називаєш це допомогою, а я давно відчуваю зашморг, – сказала дружина
Коли ми тільки одружилися, його батьки прийняли мене тепло. Здавалося, все склалося вдало: молода сім’я, діти на підході, а поряд – близькі, готові підтримати. – Беріть, користуйтесь, –
Бульйон для свекрухи…
Ганна Вікторівна стояла біля вікна, притискаючись рукою до прохолодного скла. Осінній вечір повільно опускався на місто, запалюючи руді відблиски ліхтарів у мокрому асфальті. – Яка вогка, сіра погода,
– Слухай, – сказав Ігор, сідаючи поряд. – Ти справжній герой. Якби не ти. Якби не приніс ту сумку з інгалятором, я довго шукав би причину. А час у цьому випадку працював проти нас. Алабай підвів голову, глянув на нього уважно. – Час вирішував усе. Розумієш? Ще п’ять хвилин – і було б пізно. А ти підказав мені. Ти її врятував
Ігор давно припинив дивуватися людській недолугості та почав сприймати кожен виклик, як чергову рутину. Все-таки вісімнадцять років у швидкій. – Під’їзд третій, квартира сорок друга, – промовив він
– Навіщо матері дві кімнати? Їй уже шістдесят п’ять. Гостей вона навряд чи прийматиме, а з тітками – своїми сестрами – вона і на кухні може попити чай. – Чесно кажучи, однокімнатної квартири матері – за очі та за вуха вистачить
Лідія Олексіївна знала, навіщо до неї прийшли син та дочка. Ця тема промайнула в словах Микити ще тиждень тому, коли вся сім’я зібралася, щоб відзначити день народження Софійки
– Оленко, сонечко, я тобі вже нічого не винна… Ти доросла! – Ні, винна! Ти стільки років гребла гроші з моєї квартири собі в кишеню! – Мати, здається, втратила мову
– Оленко, сонечко, я тобі вже нічого не винна… Ти доросла! – Ні, винна! Ти стільки років гребла гроші з моєї квартири собі в кишеню! Ірина, здається, втратила

You cannot copy content of this page