Правду кажуть, що гроші люблять тишу…
Катя повернулася від батьків із радісною звісткою. – Славко! Ти не уявляєш, що мені сьогодні мама сказала! Через три місяці вони переїжджають у новий будинок, а свою квартиру
– Мамо, а можна мені на колесо огляду? – Яке тобі колесо? З твоєю вагою кабінка впаде! – голосно заявила свекруха посеред парку. – Що робитимемо потім? Збиратимемо тебе по шматочках?
– Мамо, а можна мені на колесо огляду? – Яке тобі колесо? З твоєю вагою кабінка впаде! – голосно заявила свекруха посеред парку. – Що робитимемо потім? Збиратимемо
– Аліно, тут така справа, доведеться затриматися! Їде моя сестра! Мама щойно подзвонила. Післязавтра. – А ти не міг сказати, що нас не буде вдома? В нас квитки на руках! – В Ірки теж квитки, а ми поміняємо
Аліна збирала валізи. Довгоочікувана відпустка, подорож до батьків. Вона так давно мріяла відпочити від галасливого міста. Дмитро був із нею повністю згоден, тесть давно кликав на рибалку. –
– І кого ж це ти ніжно цілуєш?! – Глухим голосом спитала дружина
Правду вона дізналася випадково. Друзі запросили на річницю весілля в ресторан. Вилазячи з машини, Жанна подарунковим пакетом зачепила панчоху, яка моментально дала прикру стрілку. Добре, що вона завжди
Найдорожчий подарунок…
– Більше я до школи не піду! – Крикнула з порога Катруся. Голос її тремтів від сліз. – Що сталося? – схвильовано запитала у відповідь Тетяна. У цей
– Чому не приготувала?! Я цілий день працюю, а ти що робиш?! – Кричав чоловік, поки я тримала немовля. Але в дверях з’явився мій батько… і розмова стала іншою
– Чому не приготувала? Я цілий день працюю, а ти що робиш?! Віра стояла біля раковини, притискаючи до грудей чотиримісячного Мишка. Він тільки-но заснув, і вона боялася поворухнутися.
– Зморшки навколо очей які глибокі, – продовжувала “подруга”, смакуючи кожне слово. – І сивина… Заощаджуєш на салонах? Ох, Наташо, а ти ж так пишалася своїм атестатом. І що, допомогли тобі твої інтеграли?
Зима в їхньому невеликому містечку завжди наступала не за календарем, а ривком – учора ще була сльота, а сьогодні все скувало крижаним панциром. Наталя стояла на автобусній зупинці
– Тамаро, може, ми поговоримо без дітей? – Спитав Юрій. – А де ти бачиш дітей? На мою думку, і Пилип, і Віка – цілком дорослі люди, які є повноправними членами нашої родини. – І вони теж повинні знати, як із завтрашнього дня зміниться їхнє життя, – відповіла Тамара. – Сподіваюся, що ти, Юро, розумієш, що разом ми жити вже не будемо?
Тамара вже другий день була у відпустці. На цей раз вона проведе її вдома. Чоловік працював, дочка здавала літню сесію. Син… Хоча його вже можна було не рахувати:
– Сидить ваша Джуля біля під’їзду, як вартовий! І нікого до себе не підпускає. Я вашу сусідку з дачі кілька разів зустрічала – і вмовляла її, і ковбасою заманювала, а сенсу ніякого! На вас чекає
Це сталося на початку 90-х у невеликому містечку. Червневого ранку біля дверей книгарні раптово пролунав різкий вереск гальм. На шум одразу вибігли продавчині, але вулиця була порожньою. Майже
– Ти мене обдурила! Микола стояв посеред вітальні, червоний від злості. – У сенсі обдурила? – Ти знала! Знала, що не можеш мати дітей, і все одно вийшла за мене!
– Ти будеш найкрасивішою нареченою, – мама поправила фату, і Антоніна посміхнулася своєму відображенню у дзеркалі. Біла сукня, мереживо на рукавах, Микола у суворому костюмі. Все буде саме

You cannot copy content of this page