– Що за… Як ви тут опинилися? – Настя ледве дар мови не втратила, коли побачила Ігоря, що виходить з сусіднього будиночка вранці. – Ви мене переслідуєте, чи що?
– Не лестіть собі. Мене друзі сюди відпочивати покликали.
– І де вони, ваші друзі? Гриби збирати пішли?
– Одного дружина в останній момент не відпустила, в іншого мати захворіла. А я, як ви знаєте, один живу, мене вдома ніщо не тримає. Та й за проживання вже заплачено. А ви теж одна?
– Не сподівайтесь. Я з подругою. Тож давайте ходити різними стежками по можливості.
– Та я, власне, не нав’язуюсь. Ви навіть не на мій смак.
– Аналогічно, ви не ображайтеся.
– Тільки давайте і шарахатись один від одного не будемо, гаразд? Ми ж знайомилися вже одного разу, і земляки таки. Якщо щось буде потрібно, звертайтесь. У лісі всяке трапляється.
– Добре, якщо ведмідь на мене нападе, я вам повідомлю…
… Пропозицію відпочити тиждень на мальовничому озері в заповіднику, як завжди, подала подруга Христинка. Ентузіазму в ній будь-якої пори року було вище даху, а вже влітку – особливо.
За дивньою традицією, що поширилася в багатьох компаніях, відпустки в курортний сезон повністю не давали, тільки тиждень-другий, решту, мовляв, догулюєте взимку.
Коли подруга дізналася, що літні тижні відпочинку у них збігаються, вона відразу винесла беззастережний вердикт. Мовляв, на Чорне море чи в Туреччину на такий короткий термін летіти немає сенсу, навіть засмагнути до ладу не встигнеш.
А ось з’їздити в сусідній заповідник, та пожити там на мальовничому березі озера в невеликому гостьовому будиночку кілька днів – саме те. І мужики там, напевно, трапляться надійні, міцні, – слабаки в ліс не ходять.
Щодо мужиків – це у Христинки був особливий пункт. До двадцяти п’яти років вона вже встигла вийти заміж і розлучитись без особливого жалю, і тепер головним сенсом її земного існування став пошук нового супутника життя.
– Гаразд, хоч дитину не встигла завести, – навіть якось весело сказала вона, – а то плекала б зараз з безбатченком. Встигнемо ми з тобою, Настюхо, ще за підгузками по магазинах побігати.
– А я б, якщо що, і побігала, – зітхнула Настя, – діти – це наше продовження.
– Рано нам ще продовжуватись, – подруга, як завжди, не терпіла заперечень, – дитя без чоловіка – як бутерброд без хліба. І ковбаса, начебто, є, і покласти нема на що.
Іноді Христина висловлювалася напрочуд образно…
Настя, на відміну від подруги, виходити заміж не поспішала. Якось не траплялася ще людина, на яку можна було на все життя покластися. Були, звичайно, швидкоплинні зустрічі, але в пам’яті не залишалися.
Зате навколишні періодично намагалися її за когось засватати. Наприклад, нещодавно викликала її до себе начальниця Ганна Іллівна і розмову несподівану завела:
– По роботі до тебе у нас, Анастасіє, претензій немає, не хвилюйся. Але ось твоє особисте життя… Бачу, ти все одна та одна, і заміж не збираєшся.
А в нашій фірмі незаміжнє життя не заохочується. Коли людина має сім’ю, вона з місця вже не зрушиться, роботу раптово міняти не буде, і адресу теж. А кадри нам потрібні незмінні.
– Так і я, начебто, їхати нікуди не збираюся.
– Це поки що. А закрутить хтось голову, і полетиш туди, куди поманять. Втім, я не зовсім про це. Завтра в мене день народження, запрошую тебе в гості. Родичі прийдуть, товариші по службі деякі.
– Дякую, звичайно, – зніяковіла Настя, – але я родичів ваших нікого не знаю.
– От і впізнаєш. До мене, до речі, племінник прийде, Ігор. Теж без пари живе, одинак. Можливо, й познайомтеся ближче. Хлопець розумний, порядний, рентгенологом працює.
Не дуже хотілося Насті на це знайомство йти, але й кривдити Ганну Іллівну не хотілося. Не тому, що вона начальниця, а через те, що ця жінка завжди ставилася до неї по-доброму, поради давала, якщо треба було.
А залицяння Ігоря цього можна один вечір і потерпіти, від Насті не зменшиться. Щоправда, пішла вона в гості із заздалегідь упередженим настроєм проти племінника і, як виявилося, не прогадала.
Посадила їх за стіл іменинниця, зрозуміло, поруч, так що у Насті була можливість добре племінника роздивитись. І з першого погляду він зовсім їй не сподобався. Мовчазний якийсь, нескладний.
Костюм сидів на ньому, як на вішалці, парфум у нього був якийсь надто різкий. На додачу, він ледве не перекинув на її святкову сукню тарілку з салатом, – добре, що дівчина вчасно встигла відсунутися.
Але проводжати її додому він таки пішов, – тітка змусила. Ішли мовчки. Щоправда, біля під’їзду хлопець нарешті розговорився:
– Ви, мабуть, чекаєте, що я до вас зараз на філіжанку напрошуватись почну? То я цього робити не збираюся.
– З чого ви взяли? Я вас і супроводжувати не просила, ви самі нав’язалися.
– Я нав’язався? А хіба не вас зі мною знайомити приводили?
– Дуже мені це треба! У мене, знаєте, і без вас залицяльників вистачає.
– З чим вас і вітаю, радий за вас.
– Я і вашої радості не потребую. Гаразд, дякую, що провели. Сподіваюся, ми більше не побачимось.
Загалом, розлучилися без особливої поваги. А ось побачитись довелося, і навіть дуже скоро. У кемпінгу на тому самому озері, куди її Христина притягла. Бувають же збіги!
Однак Ігор хоч і влаштувався у сусідньому будиночку, але ніяких знаків уваги Насті не надавав. Більше того, за два минулі дні зустрічалися вони лише коротко і перекидалися лише незначними фразами. Якось він, щоправда, пожартував щодо ведмедя.
Спостережлива Христина після цього жарту поцікавилася:
– Здається мені, подруго, ви з цим Ігорем давно знайомі. Скажи чесно – чи було у вас із ним щось?
– У тому значенні, яке тебе цікавить, – ні. Просто одного разу опинилися поряд на одному заході.
– Значить, я можу спробувати з ним щось зав’язати?
– Чому ні? Я до нього жодного стосунку не маю.
– Ой, дякую. А даремно ти, між іншим, від нього відмовляєшся. Хлопець, мабуть, непоганий.
Настя й сама бачила, що непоганий. Поволі вона за ним таки спостерігала. Вечорами, коли більшість мешканців гостьових будиночків збиралися біля багаття, обов’язково з’являлася гітара, і співали душевні бардівські пісні.
Рентгенолог, виявляється, цим інструментом добре володів і голос у нього був приємний. Костюму на ньому тепер не було, зате джинси виглядали дуже стильно.
І невдалим парфумом від нього, напевно, не пахло, а тільки димом від багаття, – цей запах Настя любила ще з дитинства, коли вони з батьком ночували на рибалці.
Навіть трохи шкода стало, що вона цього Ігоря фактично в руки Христині віддала. Могла б і сама з ним ближче познайомитись.
Втім, за кілька днів стало зрозуміло, що особливих успіхів у завоюванні чергового кандидата в наречені подруга, схоже, так і не досягла. Якось увечері вона прийшла особливо засмучена:
– Він у мій бік навіть не дивиться! Тільки про тебе постійно питає. Мовляв, чому ти рідко виходиш до багаття. Ну, я йому й сказала, що в тебе тут свій хлопець є, з ним ти час і проводиш.
– Навіщо? – Вирвалося у Насті. – Хто тебе за язик тягнув? Вічно ти брешеш праворуч і ліворуч.
– Так ти на нього теж маєш види, так? Яка ти мені подруга після цього!
– Та які види? Ти бачиш, що я до нього навіть не підходжу.
– Звідки я знаю? Може, ти ночами з ним зустрічаєшся. Бачити тебе більше не хочу, завтра у вільний будиночок попрошусь. Можете тут і вдень милуватися.
Даремно Настя пояснювала подрузі, що жодних стосунків з Ігорем у неї не було і немає. Навіть розповіла про те, як вони познайомилися, і як розлучилися згодом біля під’їзду, мало не недругами. Такої образи в очах подруги вона ніколи в житті не бачила.
Але з іншого боку, від серця відлягло. Не вдалося, значить, Христі здійснити свої підступні плани. Може, тоді варто й їй, Насті, самій спробувати своє життя змінити?
Адже, якщо Ігор про неї запитує, значить, вона теж йому зараз цікава. І з’ясувати це насправді дуже просто – всього дійти до сусіднього будиночка.
Вона йшла до цього будиночка, і на душі тепліло. Майнула пустотлива думка, – може, йому з порога сказати, що її ведмідь налякав? А чому б і ні…
Подумала так Настя і… зіткнулася з Ігорем біля його дверей. А він, як виявилося, йшов до неї за поясненням. Чи треба говорити, чим закінчився їхній спільний похід?
Але що вони тепер нікуди один від одного не подінуться, це точно пояснювати нікому не потрібно. Навіть Христині… Не даремно кажуть, що від ненависті до кохання один крок…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводжу, підтримайте автора вподобайками!
