Роман прокинувся від гучних криків матері, вона знову кричала на його бабусю. Натягнувши штани, молодик вискочив зі спальні й побачив, як мати трясла перед носом літньої жінки порожньою коробочкою, в якій раніше була каблучка.
– Ця божевільна поцупила обручку, а в тебе сьогодні заручини!
– Мамо, не намовляй, будь ласка, на бабусю, вона не могла це зробити. Може, ти кудись її переклала, та забула.
– Ти хочеш сказати, що я збожеволіла? Хоча з вами не тільки збожеволієш! Іди, вмивайся, скоро прийде Анатолій і приведе тебе до ладу.
Анатолій був елітним стилістом, послугами якого родина Омельченків часто користувалася. Ось і зараз він має приїхати, щоб проконтролювати все: від одягу та взуття, до зачіски та парфуму.
Коштували послуги Анатолія дуже дорого, але вони могли собі це дозволити. Мати володіла великою будівельною фірмою, яка свого часу дісталася їй від покійного чоловіка, і тепер вона була однією з найвідоміших у місті.
Лариса вміла вести бізнес, вона дружила і з прокурором і з суддею, в її оточенні можна було помітити й відомих політиків, і навіть зірок естради.
З усіма вона була сама люб’язність, а ось своїх домашніх тримала на короткому поводі, але найбільше діставалося її свекрусі, яку Лариса страшенно не любила.
Антоніна Петрівна давно і безнадійно страждала на старечу розумову хворобу. Старша дочка Антоніни Петрівни не захотіла терпіти викрутаси матері, і винайнявши їй квартиру, перевезла її разом із речами.
Спочатку бідолашна жінка затопила сусідів, потім мало не спалила кухню, а потім просто вийшла в магазин і загубилася. Благо відчужений погляд жінки помітив поліціянт, і допоміг їй.
На той момент Аркадій, чоловік Лариси, був живий. Перше що він зробив, це посварився з сестрою в пух і порох, а потім перевіз матір до себе, хоча чудово розумів, що Ларисі це не сподобається.
Лариса справді влаштувала чоловікові скандал, нарікаючи на те, що вони шановні люди, й в їхньому будинку часто бувають гості, а тут хвора мати.
– Ти тільки подумай, що буде, коли дізнаються, хто в нашому будинку живе?
– А ти подумай, що буде, коли дізнаються, що я відмовився від матері! Це моя мати, вона стільки сил у мене вклала, і я просто зобов’язаний піклуватися про неї, а ти… ти…
Він хотів щось сказати, але тут у вітальню вийшла Антоніна Петрівна і з переляканим поглядом подивилася на сина.
– Аркашо, я на кухню спустилася водички попити, а потім заблукала. Покажи мені мою кімнату, бо я знову потраплю не туди.
– Ось бачиш, вона вже у трьох соснах заплуталася, а що буде далі? Чи не краще буде, якщо ти відвезеш її до спеціалізованого центру?
– Тільки після того, як ти відвезеш туди свою матір!
Лариса скривилася. Їй було неприємно це порівняння. Її мати, на відміну від свекрухи, була у твердому розумі, і навіть завела собі молодого коханця, який частенько витягував у неї гроші, а та, своєю чергою, просила про фінансову допомогу свою дочку.
Але справа була не лише в цьому. Лариса ненавиділа свекруху через те, що та свого часу сильно перешкоджала їхньому шлюбу. Батько Аркадія був прокурором, батько Лариси – суддею.
Чоловіки домовилися одружити дітей, тим самим скріпивши їх і так міцну дружбу. Антоніна Петрівна, природно, дуже була цим незадоволена. Жінка завжди вважала, що одружуватися потрібно лише з кохання, але хіба її послухали?
Вона, якщо чесно, знала, що син любить просту дівчину з простої робочої родини, ось тільки її чоловік навіть слухати про це не хотів.
Весілля відбулося, але Аркадій і Лариса сиділи на весіллі з кам’яними обличчями, ніби це було не їхнє весілля, а поминки.
У цьому шлюбі з’явилася дочка Наталка, та син Роман. Наталку теж віддали заміж за домовленістю, поріднившись із великим бізнесменом, тепер настала черга Романа.
Його дружиною мала стати дочка постачальника будматеріалів, з яким Лариса співпрацювала не один рік.
Звичайно Роман не любив Катерину, і взагалі був проти шлюбів за розрахунком, але хіба з матір’ю посперечаєшся?
У неї завжди є вагомі докази, мовляв, ти або погоджуєшся, або я позбавляю тебе всього, і спадщини теж. І її не цікавило, що Роман давно любить свою однокурсницю, адже, на її думку, любити можна тільки того, хто з твого кола, а інші, крім почуття гидливості, нічого у неї не викликали.
І ось Роман стояв у новому дорогому костюмі, розповсюджуючи аромат елітного парфуму, і чекав на свою долю.
Лариса досі металася по дому у пошуках старовинної родинної каблучки, яку Роман мав надіти на палець своєї нареченої.
– Я просто впевнена, що ця шалена його вкрала!
Проте Антоніна Петрівна сиділа з незворушним виглядом у своєму улюбленому кріслі – гойдалці, і заплющивши очі, мирно сопіла. Незабаром у будинок увійшла Наталка, тримаючи на руках однорічного сина, і тягнучи за собою валізу.
– Це ще що таке?
– Павло знову підняв на мене руку, я так більше не можу, мамо. Я подаю на розлучення.
– Ви всі змовилися чи що? Ви що хочете загнати мене на той світ? Ні, ти цього не зробиш! Вирушай негайно додому, і взагалі, у твого брата заручини, а ти стоїш тут у такому вигляді. Що подумають люди, якщо побачать тебе такою? Їдь до себе, Наталко! Їдь!
– Мамо, як ти можеш? Павло мене ображає, ще й руки простягає, невже тобі все одно?
– Значить, заслужила, він же просто так не розпускатиме руки. І взагалі – карає, значить, любить, це всім відома істина.
Наступної хвилини Лариса виштовхнула доньку через чорний вхід, бо попереду почувся звук автомобіля, що під’їжджав. Антоніна Петрівна розплющила очі, і потягнувшись, вирушила до кімнати онука.
– Романе, мені треба з тобою серйозно поговорити. Тільки не перебивай мене, щоб я не забула суть.
– Добре, ба. Я слухаю тебе.
– Романе, ти ж не любиш цю Катю?
– Не люблю, але мама…
– Твій батько теж страждав, він був нещасливий у шлюбі, й терпів Ларису тільки заради вас із сестрою. Надалі він все одно потай від Лариси зустрічався зі своїм першим коханням. Я навіть знаю, що в них була дочка Єва.
– Чому ти все це мені розповідаєш?
– Просто, я не змогла вберегти сина, і хочу вберегти тебе від цієї страшної помилки. Ти ж знаєш, як не стало твого батька?
– Так, він підвозив якусь жінку з дитиною, і потрапив у аварію.
– Ні, Романе. У тій страшній аварії не стало твого батька, та його коханої жінки з дитиною. А зараз скажи мені, чи ти готовий повторити помилку батька? Я знаю, у тебе є дівчина, стій на своєму, створювати сім’ю потрібно тільки з кохання, і ні як інакше.
– Мама сказала, що позбавить мене всього.
– Мама сказала, мама сказала… Ось тримай, цього має вистачити на перший час, а далі ти якось сам. І запам’ятай, жодні гроші світу не замінять щастя йти життям з коханою людиною.
– Звідки це у тебе? Невже це те, про що я подумаю?
– Так.
– Але навіщо?
– Я знала, що тобі це знадобиться.
Кілька місяців тому з їхнього будинку зникла велика сума грошей. Лариса збилася з ніг у пошуках, під підозрою були всі, починаючи від Романа та свекрухи, до кухаря і покоївки, та посудомийки.
А виявилося, що весь цей час Антоніна Петрівна ховала ці гроші в старому радіоприймачі. Він давно не працював, викинути було шкода, а як сейф, він чудово слугував.
– І каблучку теж тримай, одягнеш тій, кого любиш. Лариса його була не гідна, а твоїй Алісі думаю воно підійде.
Роман поцілував бабусю на прощання і вийшов через чорний вхід. Через годину він, разом з Алісою, вже від’їжджали з цього міста, щоб розпочати нове та щасливіше життя.
Тих грошей, що йому дала бабуся, мало вистачити на якийсь час безбідного життя. От тільки, як тепер вона буде без його захисту, адже від злості мати напевно захоче позбутися її.
Однак Ларисі було не цього. Поки вона шукала сина і перепрошувала перед гостями, надійшла звістка, що її дочки Наталки не стало – нещасний випадок.
І поки жінка оплакувала доньку і втрату такої вигідної партії для сина, у її будинку з життя пішла ще одна людина.
Антоніна Петрівна сіла у своє улюблене крісло, задрімала, і тихенько пішла із життя.Так, вона не змогла вберегти сина, тим самим зіпсувавши йому життя, але онукові вона спробувала допомогти, щоб він не повторив помилку батька, а вона змогла піти з життя зі спокійною душею, та чистою совістю.
