Таких дурнів, як ми із чоловіком, ще пошукати треба. Попалися на вудку своїх батьків. Але нічого, я цих рибалок по судах затягаю

Таких дурнів, як ми із чоловіком, ще пошукати треба. Попалися на вудку своїх батьків. Але нічого, я цих рибалок по судах затягаю.

Через рік після весілля моя свекруха Галина Іванівна на одному із сімейних свят урочисто оголосила, що віддає нам ділянку землі.

— Можете робити з землею, що хочете. Хоч будинок будуйте, хоч картоплею все засадіть. Земля ваша.

Цю ділянку сім’я чоловіка купила багато років тому. Батько Жені мріяв жити у своєму будинку. Купив землю в передмісті та практично почав будівництво, коли раптово його не стало від інфаркту.

Свекруха мрії чоловіка втілювати в життя не стала. Ділянка порожня. Вся сім’я, у тому числі Женя та його молодша сестра, зрідка приїжджали поохати та поскаржитися на те, що немає рук, які б зайнялися будівництвом будинку.

І ось господарями ділянки стали ми із чоловіком. Щоправда, володіли нею ми лише формально. Женя вирішив, що немає сенсу оформлювати перехід права власності юридично.

Свекруха підтримала. Мовляв, ось мене не стане, все й так ваше буде. А поки що користуйтеся, мої любі діти.

У мене майнула думка, що краще все-таки оформити наші земельні відносини на папері. Від гріха подалі, мало що далі буде.

Але чоловік з обуренням відповів, що це все дурниці. Мамі він вірить, їй, мовляв, немає жодної вигоди обманювати нас і робити будь-які махінації з землею.

У вихідні ми з чоловіком з’їздили та оцінили свої володіння. Прикинули, скільки коштуватиме будівництво будинку і як зробити це швидко і відносно недорого.

Місце покійний свекор обрав чудове. Неподалік озеро, ліс і при цьому у селищі є магазини та навіть аптеки. Дорога до міста чудова, рівна. Були сумніви щодо зими з її снігопадами, але місцеві сказали, що техніка у снігопади виїжджає чи не щогодини.

З того часу минуло п’ять років. Не буду вдаватися у подробиці та скаржитися на те, як довго йшло будівництво будинку. Той, хто хоч раз пов’язувався зі зведенням на своїй землі будь-якої споруди, чи то лазня, чи просто сарай, знає, що може статися все.

Знайома бригада будівельників може піти на незаплановані канікули. Доставка будматеріалів із магазинів іноді затримується на кілька днів. А проєкт, створений найкращим дизайнером міста, може мати суттєві недоліки.

Але ми з Женею зробили це. Ми збудували свій будинок у сто квадратів. Симпатичний двоповерховий котедж ідеально вписався в навколишній простір. Усередині дві вітальні, дві спальні, кілька господарських приміщень та теплий гараж.

Не говоритиму, скільки разів за будівництво ми були на межі розлучення. Скільки разів не просто лаялися, а сварились зі злістю та жорстко. Скільки разів впадали у відчай і думали, що в нас ніколи й нічого не вийде.

Друзі казали, що без досвіду збудувати будинок дуже складно. Навіть свекруха з сумнівом хитала головою і цокала язиком, коли іноді приїжджала на будівництво.

— Так-так, тут й вашим онукам справ вистачить, — ділилася сумнівами мама чоловіка.

Але все обійшлося. І та ж свекруха, що приїхала в гості невдовзі після закінчення будівництва, захоплено ахала і сплескувала руками.

– Які ж ви молодці, діти. Я така за вас рада. А лазню плануєте ставити? Обов’язково треба. Приїжджатиму до вас взимку паритися.

Загалом все було просто чудово. Допоки пів року тому свекруха на своєму дні народженні не вимовила доленосні слова.

— Ну що, сину мій любий. Пожив на нашій ділянці, настав час поступитися місцем сестрі. Наталка через пів року заміж виходить. Жити молодим нема де. Ви користувалися землею, тепер її черга.

У кімнаті повисла дзвінка тиша. У мене очі на лоба здивовано полізли. Подивилася на чоловіка і навіть злякалася. Подумала, його що інфаркт вхопив, як покійного татуся.

— Що ти маєш на увазі, мамо? – Видавив з себе чоловік.

Свекруха спокійнісінько пояснила, що те й має. Ми йдемо з ділянки та з дому. Замість нас на цій землі, тобто у нашому домі, житиме Наташа, молодша сестра чоловіка.

— Женю, що ж тут незрозумілого. Наташі ж треба десь жити? Треба. Вони молода сім’я, їм потрібне усамітнення.

Чоловік запитав матір, куди ж у такому разі подітися нашій родині. Свекруха безтурботно відповіла, що поняття не має, але ж ми розумниці та що-небудь вигадаємо.

– Ви вже дорослі, сильні. А Наталя тільки вступає у доросле сімейне життя. У неї зараз найважливіший період у житті.

Після цих слів чоловік мовчки підвівся і вийшов із кімнати. Я за ним. Гості провели нас здивованими поглядами. Вдома чоловік був просто не при собі, погрожував порвати стосунки з родиною.

Але вранці боязко сказав мені, що мама, мабуть, має рацію. Адже земля належить їй. Ну, а наш будинок стане чудовим подарунком сестрі на весілля.

— А ми з тобою ще будинок збудуємо, досвід є, — обійняв мене чоловік. Я скинула його руки.

І досить різко сказала, що ніяким сестрам нічого віддавати не збираюся. Нехай юридично земля не наша, але будинок за всіма параметрами наш. Я доводитиму це в суді, і нехай хоч вся сім’я чоловіка на мене накинеться. Та й начхати. Головне – справедливість.

You cannot copy content of this page