Таню каже жінка, чи серця в тебе немає, адже це ж твоїх родичів діти

Син невістці на день народження хлібопічку подарував. Ні, ви чули таке? Хай би краще гроші збирав на щось, то він в кредит хлібопічку. Ну так, вона не дорога, але ж в кредит.

Руцями хай би краще робила. Уявляєте, духовка є, мультиварка, різні комбайни, мікрохвильовки, холодильник завбільшки як шафа в мене, а їй ще хлібопічку подавай.

От ми в свій час, що, килими на річці прали, все руками, ніяких тобі пилососів, ніяких мікрохвильова, про пралку чи посудомийну машинку мови не було взагалі.

От взяли моду, так вона працює, та і на роботі що втомлюється, продавець на сирному відділі, оце важка робота, сидить тільки, та бігає від прилавка до іншого, сир продає.

Таню, та ж шестеро дітей в сім’ї, чоловік поїсти любить, брат з ними живе Мілин, молодший, поки навчання не закінчив ще 5 місяців буде у неї на шиї. Вид теж приходите повечеряти, вона до вечора як загнана кобила, а ще ви всі з своїми запитами.

А хто їх просив стільки дітей заводити. Нехай Ірочка, старша, донька від першого шлюбу мого сина, то б і вистачило, ні, то Міла своїх схотіла, ще 3, але хіба зупинилися на цьому, забрати дітей родичів собі, нехай би в притулок здали, ми б допомагали.

Таню каже жінка, чи серця в тебе немає, адже це ж твоїх родичів діти, не Міли, вона як на мене, то свята у вас. Ні, Таню, ні совісті в тебе, ні душі. – Чобіт в мене немає, і штори треба нові, а без совісті прожити можна.

Я мимоволі стала свідком такої розмови, а тепер сиджу і думаю, та тій Мілі не хлібопічку, а пам’ятник при житті поставити треба. І носить же земля таких бабусь і матусь.