Номер був незнайомий, та Таїсія відповіла. Дзвонила Ельвіра, з якою вона не бачилася і навіть не розмовляла телефоном майже рік.
-Таю, мені б хотілося з тобою зустрітися. У тебе сьогодні чи завтра не буде вільного часу? – Запитала Еля.
– Щось важливе? – Поцікавилася Таїсія.
– Думаю, так.
– Добре, давай тоді сьогодні о пів на шосту в кафе на набережній. Тобі буде зручно?
– Так, я саме недалеко працюю. До вечора! – сказала Ельвіра.
– Дивно, – подумала Тася. – Яку важливу для мене інформацію може повідомити Еля?
У кафе вони завітали майже одночасно. Зробили замовлення, і Еля почала:
– Таю, домовмось: я тобі розповідаю все, що знаю. А якщо ти вважаєш, що я лізу не у свою справу, то ти одразу скажеш мені про це. Добре?
– Добре, – погодилась вона.
– У п’ятницю мій Льошка зустрів у барі Кирила. Вони розмовляли, і Льошка запропонував Кирилу повернутися до них у фірму на ту саму посаду, але із зарплатою вищою на двадцять відсотків.
– Льошка майже відразу після того, як звільнився Кирило, став начальником відділу, тож він може розв’язати це питання.
– Це чудово! – Зраділа Тая.
– Таю, Кирило відмовився!
– Стривай, Елю. Але Кирило не звільнився, його скоротили, і досі він не може знайти роботу. Він не міг відмовитись від такої пропозиції. Тут щось не те, – здивувалася Таїсія.
– У фірмі не було скорочення. Була реорганізація, знайшли нових партнерів, кілька відділів було збільшено, зарплати підвищили від десяти до двадцяти відсотків.
– Взяли нових працівників. Кирила ніхто не звільняв, він сам пішов. Повідомив, що знайшов дещо краще.
– Дивно, того тижня в четвер він ходив на співбесіду, повернувся засмучений. Поскаржився, що працювати запропонували за трьох, а зарплату – лише дванадцять тисяч, – сказала Тая.
– Але головне не це, – продовжила Еля. – Кирило був уже тепленький, може, тому й розкривався. Він сказав Льоші, що добре влаштувався і нічого міняти поки не збирається.
– Що мешкає на всьому готовому, ні за що не платить, а крім цього, щомісяця має на кишенькові витрати половину тієї зарплати, яку запропонував йому Олексій.
Еля замовкла. Тая відчула, як до її обличчя прилила фарба і в скронях застукало.
Подруга помітила її стан і швидко налила склянку води. Тая трохи посиділа, потім підвелася:
– Мені треба йти.
– Стривай, заспокойся трохи. Тобі зараз за кермо не можна сідати, – сказала Еля.
– Нічого, все нормально. Дякую, Елю. Далі я сама.
Таїсія вийшла з кафе, сіла в машину і зрозуміла, що їй справді зараз краще не виїжджати на дорогу. “Треба заспокоїтися”, – подумала вона.
Їхній роман з Кирилом був бурхливим і швидкоплинним. Познайомились вони на вечірці, яку влаштував хтось зі спільних знайомих. Зустрічалися лише три місяці, після чого подали заяву, і Кирило переїхав до неї.
Квартира у Таї була спадкова. До неї тут мешкали три покоління родини батька. Наразі батьки купили собі будиночок у приморському містечку – батькові там запропонували роботу, а мама зайнялася тим, про що завжди мріяла – почала вирощувати квіти.
У Таї в цей час почала вдало складатися кар’єра, і дівчина сказала, що вона залишиться тут, а до батьків іноді приїжджатиме, щоб відпочити.
– А ти не думала про те, щоб продати цю квартиру? – якось спитав її Кирило. – Величезна вітальня з еркером. Спальня та кабінет – метрів, мабуть, по вісімнадцять – двадцять?
– На кухні та у передпокої можна танці влаштовувати. Балкончик, звичайно, замалий, зате стелі високі й відмінне розташування – в самому центрі.
– А навіщо мені її продавати? Тим більше якщо вона така гарна? Пам’ятаєш, як у мультику: «Така корова потрібна й самому»! – Усміхнулася Тая.
– Так, але якщо знайти відповідного покупця і поторгуватися, то продавши цю квартиру, можна буде купити дві стандартні трикімнатні в спальному районі.
– У крайньому разі – трикімнатну та двокімнатну. В одній – жити, іншу – здавати, – пояснив Кирило.
– Ні, я звикла жити тут, – відповіла Таїсія.
Перші три місяці після весілля були чарівними. Тая навіть іноді не вірила, що все це відбувається з нею – звичайною молодою жінкою двадцяти восьми років, не писаною красунею.
У жовтні вони відпочили в Таїланді, де обидва були дуже щасливі, а через тиждень після повернення Кирило прийшов додому дуже збентежений.
– Таю, мене звільнили. У фірмі почалися скорочення, а тут ще ця відпустка. Загалом, з понеділка я безробітний.
Кирило був у такому розпачі, що Тая не знала, як його заспокоїти.
– А Льошка, ти його пам’ятаєш, – продовжив чоловік, – він запропонував мені місце менеджера торгового залу в меблевій крамниці свого родича.
– Ти уявляєш: я – фахівець високої кваліфікації в IT-сфері – і буду втюхувати роззявам, які блукають по залі, дивани та кухонні столи!
З того дня минуло понад рік, але Кирило так і не знайшов роботу.
Якщо все, що сказала Еля правда, то йому можна дати звання лауреата в галузі театрального мистецтва.
Весь цей час Кирило геніально імітував бурхливу діяльність з пошуків роботи: складав і розсилав резюме, ходив (чи не ходив?) на співбесіди.
Вечорами розповідав Таї про жахливо завищені вимоги роботодавців, та низькі зарплати. Кирило гаряче обурювався тим і іншим.
Таїсія вже пів години сиділа у своїй машині, не рухаючись з місця.
– Перш ніж щось вирішувати, треба дізнатися все точно, – подумала вона і набрала номер телефону одного зі старих знайомих:
– Ігорю, проконсультуй мене з одного питання: в якому стані зараз знаходиться фірма «Код експрес»? Кирило минулого року звільнився звідти, а зараз хоче повернутись. Але до мене дійшли чутки, що вони на межі банкрутства. Як у них справи?
– Справи у них – краще нікуди. За цей рік з ринку пішли два конкуренти, тому вони практично забирають весь ринок.
– Одну філію пів року тому відчинили, і я чув, що збираються відчиняти й другу. Нехай Кирило йде туди спокійно, – відповів приятель.
А ввечері на Таю чекав ще один сюрприз.
Коли вона повернулася додому, у вітальні сиділа її свекруха – Ольга Миколаївна.
– Довго гуляєш, Таю! Чоловік удома голодний, вечері немає, холодильник порожній.
– Так Кирило начебто вже повнолітній і добре знає, де знаходиться крамниця і як вмикається плита, – відповіла Тая.
– Цікава ти якась! За твоїми словами, Кирило повинен тебе з гарячою вечерею зустрічати! Добре влаштувалася! – обурено заявила свекруха.
– А мені здається, що добре влаштувався хтось інший, – сказала Тая. – На мою думку, навіть надто добре!
– Гаразд, давайте до діла, – перервала її Ольга Миколаївна. – Я прийшла поговорити про роботу для Кирила.
– Правда? – Усміхнулася Тая. – Я саме про це хотіла сьогодні з ним поговорити.
– Є в мене сусід – Михайло. У нього з приятелем своя справа, – почала свекруха. – Вони хочуть розширюватись, і їм потрібен ще один партнер.
– Він запропонував Кирилу місце співзасновника. Бути співзасновником фірми набагато краще, ніж працювати на дядька, як ти працюєш.
– Тільки я, працюючи, як ви кажете, «на дядька» весь рік утримувала вашого сина, та ще й на відпочинок вивозила, – відповіла Таїсія.
– Справа не в цьому. Є дві умови. По-перше, у Кирила має бути своя машина, – повідомила свекруха.
– Так Кирило їздить на машині, – сказала Тая.
– Але вона оформлена на тебе. Ось це і є перша умова – ти маєш оформити машину на Кирила. І друга умова: Кирило має бути заможною людиною – у нього має бути майно.
– Навіщо? – здивувалася невістка.
– Не розумієш? Ось що означає неосвічена людина! За що тобі гроші платять! Їх фірма часто бере кредити у розвиток виробництва.
– А банки охочіше дають кредити заможним людям, – пояснила свекруха, поглядаючи на Таю зверхньо.
– І що ви пропонуєте?
– Ти мусиш переписати цю квартиру на Кирила. Або бодай половину цієї квартири, – сказала Ольга Миколаївна.
– Але ж у Кирила є частка у вашій квартирі. Хіба цього замало?
– Таїсіє, ти справді така недолуга, чи вдаєш? – сплеснула руками свекруха. – Скільки коштує половина двокімнатної у будинку, який збудовано у шістдесятому році минулого століття, і скільки коштує ця квартира!
– Я чудово знаю, скільки коштує моя квартира і не збираюся переписувати на Кирила ні її, ні машину, – відповіла Тая.
– Ти взагалі розумієш, що кажеш? – Ольга Миколаївна навіть задихнулася від обурення. – Та ти подивися на себе та на нього.
– Кирило зараз на вулицю вийде – до нього в чергу півсотні дівчат стане. А ти до двадцяти семи років у дівках сиділа! Не боїшся сама залишитися?
– Мамо, ну що ти таке кажеш? – втрутився в розмову Кирило, який досі мовчав. – Я ж не через квартиру з нею одружився, я її кохаю.
– От і кохай на здоров’я, а вона повинна цінувати це кохання і розуміти, що ти для неї робиш! – Вигукнула свекруха.
– Добре. Час закінчувати, – сказала Тая. – Ви, Ольго Миколаївно, абсолютно маєте рацію. Я справді не підходжу вашому синові. Він гідний найкращого. Тому зараз ми всі втрьох швиденько зберемо його речі, і ви звідси поїдете.
Вона підвелася і пішла до спальні.
– Я діставатиму речі з шафи та комода, а ви акуратно складайте їх у валізку і сумку. Якщо щось не поміститься, доведеться скласти у пакети, – сказала Тая і почала викидати з шафи речі Кирила.
– Ти що робиш, хуліганко?! – Закричала Ольга Миколаївна, намагаючись підняти з підлоги все те, що кидала туди Таїсія.
За десять хвилин вона очистила від речей чоловіка і комод, й шафу і вийшла зі спальні.
Свекруха намагалася вкласти весь гардероб сина у валізу та велику дорожню сумку, але в неї не виходило. Тая принесла їй рулон пакетів і знову сіла у крісло.
– Тая, що це на тебе найшло? – намагався поговорити з дружиною Кирило. – Ну, не подобається тобі мамина пропозиція, і дідько з нею. Я знайду іншу роботу і житимемо, як раніше.
– А як ми жили раніше: я працювала, а ти сидів удома і вдавав, що шукаєш роботу! А ввечері я готувала, прала, прибирала і слухала твої байки про те, які всі довкола погані – не розуміють твого великого призначення.
– Я справді не можу знайти роботу! – вигукнув Кирило.
– А минулої п’ятниці Олексій запропонував тобі повернутися до їхнього відділу, але ти відмовився! Навіть підвищена зарплата тебе не привабила, – нагадала Тая.
– Та туди немає сенсу йти, фірма розвалюється.
– Не треба брехати! Я дізнавалася у сторонньої людини: вони дві нові філії відчиняють, людей набирають – співбесіди щодуху йдуть. Люди мріють працювати там, а тобі запропонували, і ти відмовився!
– А ти знаєш, що Льошка кликав мене до свого відділу?! Туди, де він начальник! А я, виходить, підлеглий! А я не гірший за нього!
– Ні, Кириле, ти гірший. І знаєш чому? Тому що він цей рік орав, а ти сидів у мене на шиї та байдикував. А ще я думаю, що ніякого сусіда-підприємця твоя мати не має.
– Просто ви придумали цей план, щоб заволодіти моїм майном. Але у вас нічого не вийде! Тож повертайся до мами. На тижні зідзвонимося, оберемо час, коли до РАЦСу сходити – подати заяву на розлучення.
Ольга Миколаївна вже відтягла всі речі до передпокою. Кирило взявся за валізу.
– Стривай! – Несподівано сказала Тая.
На обличчі Кирила майнуло щось схоже на надію.
– Ключі від квартири та від машини віддай.
– А як же ми з речами? – Запитав він.
– Таксі викличте! Так, платити доведеться мамі – твою картку я заблокувала.
Кирило мовчки поклав ключі на тумбочку у передпокої та вийшов із квартири, де він так добре провів цілий рік життя.
Тая зачинила за ними двері, пройшла на кухню, налила собі води. Весь час, поки свекруха та Кирило були у квартирі, вона стримувала сльози. А зараз вони кудись зникли. Вона б і рада була поплакати, але не виходило.
Тоді Тая зателефонувала Мирославі – своїй давній подрузі:
– Мірко, а я Кирила вигнала. Щойно.
– Вітаю! Цю фантастичну подію треба відзначити. Буду в тебе за пів години. Все, що потрібне, привезу.
Загалом, вечір закінчився на приємній ноті. Головне – вчасно схаменутися! Які наші роки…
Пишіть в коментарях, що думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.
