Читала багато історій про те, як люди, які отримали інвалідність після нещасного випадку, відновлюються і щасливо живуть зі своїм подружжям, а хтось навіть знаходить кохання вже, наприклад, після аварії та травм, отриманих на службі.
Мені залишається тільки захоплюватись подібними новинами. Особлива роль у подібних розповідях дістається жінкам, адже вони доглядають чоловіків, допомагають їм під час реабілітації.
Нещодавно у моїй сім’ї сталося нещастя. Чоловік тепер не повністю дієздатний. Нещодавно він переніс складну хворобу. Тепер сам за собою доглядати не може. Діти виросли та роз’їхалися по різних містах. Під час реабілітації приїжджали, підтримували мене та батька.
Причиною стала закорковування судин. Дехто впізнає себе у моїй ситуації. Протягом багатьох років говорила чоловікові, коли він скаржився на біль у грудях, що треба перевіритись, сходити до лікаря.
Навідріз відмовився їсти більше овочів та фруктів, не сідав на дієту, хоч би скільки я билася. Терпіння урвалось, вирішила, що не маленький, сам відповідає за своє життя. Хоче гробити себе, будь ласка, я вмовляти перейти на здоровий спосіб життя і свої нерви витрачати, перестала.
І ось сталося те що сталося. Тепер чоловікові потрібен постійний догляд і звісно ніхто крім мене йому його дати не може. Мені зараз 52 роки. Я доглядаю себе, стежу не лише за фігурою, а й за здоров’ям, правильно харчуюся. Чому я повинна витрачати свої роки на те, щоб доглядати людину, яка вибрала зовсім інший спосіб життя?
Він сам своє здоров’я посадив. Я люблю чоловіка, правда, але покласти своє життя на догляд за лежачим, я цього не хочу. Зараз найняла доглядальницю, щоб вона була цілодобово поряд. Лікарі не гарантують відновлення, але діти вже образилися та перестали зі мною спілкуватися.
Їм легко говорити, вони приїхали посиділи і поїхали. А мені доводилося 24/7 бути поруч, виконувати неприємну роботу і відчувати себе зобов’язаною. Я пригнічена, з одного боку розумію їхню реакцію, але чому ніхто не подумав про те, що лягає на мої плечі?
