– Дашо, ну зляпай щось швидко, брат же приїхав!
– Господине, а чим це у нас пахне?
Ілля ввалився в передпокій, кинувши важку спортивну сумку прямо біля порога. З сумки стирчав край не свіжого рушника.
– Поки що нічим, – відсторонено озвалася Дарія.
Вона акуратно відсунула його брудні кросівки ногою, щоб звільнити прохід до дзеркала.
– Як так? П’ятниця ж! – Пацани хочуть розслабитися після трудового тижня, – підтримав брата Кирило.
Чоловік визирнув із кімнати. На ходу він застібав сорочку, всім своїм виглядом показуючи бурхливу радість від зустрічі з родичем.
– Даш, ну правда. У Іллі тиждень важкий був. Начальство мозок винесло. Зметикуй щось на стіл. Там же м’ясо лишалося?
Дар’я подивилася на чоловіка. Потім перевела погляд на дівера.
Ілля вже по-господарськи стягував куртку, намагаючись повісити її поверх чистого світлого плаща Дарії.
Ця традиція розпочалася півтора року тому. Ілля тоді зі скандалом розлучився з дружиною, залишив їй і доньці двокімнатну квартиру, а сам зняв крихітну студію на околиці.
З того часу щовихідних квартира Дар’ї та Кирила перетворювалася на філію безплатного ресторану та психологічної підтримки.
Ілля приїжджав у п’ятницю ввечері. Спустошував холодильник. Займав диван у вітальні. Скаржився на колишню дружину, аліменти, ціни в магазинах.
А в неділю після обіду відбував додому. Ситий, відпочилий і з пластиковими контейнерами домашньої їжі на пару днів уперед.
– М’ясо в морозилці, – кинула Даша, складаючи руки на грудях.
– Кам’яне? – засмутився Ілля.
– Ну так розморозь у мікрохвильовій печі, – Кирило ляснув брата по плечу.
– Справа п’яти хвилин, – додав чоловік.
– Ми поки що в магазин збігаємо. Тобі взяти щось?
– Собі візьміть. Совісті,- пробурмотіла собі під ніс Дарія.
– Що? – не зрозумів Кирило, порпаючись зі шнурками.
– Кажу, хліба візьміть! – І майонез закінчився, – крикнула вона навздогін.
Вони пішли, голосно обговорюючи, яке пінне взяти по акції.
Дарія за звичкою зняла з гачка прихват. Відчинила дверцята холодильника і важко зітхнула. Полиці були забиті продуктами, які вона купувала протягом усього тижня.
Вона дістала шматок свинини. Сунула в мікрохвильову піч. Почала чистити картоплю, механічно зрізаючи шкірку.
У голові крутилася думка, що завтра у неї єдиний вихідний без генерального прибирання, і вона хотіла просто виспатися. А тепер доведеться стояти біля плити.
Вечір пройшов за накатаною схемою. Чоловіки окупували кухню. Вони сиділи там до другої години ночі.
Гучно сперечалися про машини, ціни на запчастини та про те, як колишня дружина Іллі тягне з нього гроші на репетиторів для доньки.
– Ні, ну ти прикинь, Кіро! – обурювався дівер, активно жестикулюючи шматком хліба.
– П’ять тисяч за англійську! У четвертому класі! Та я в її роки алфавіт ледве знав.
– Нахабніють баби, факт, – підтакував Кирило, наливаючи келих.
– Ти тримайся, брате. Не давай на собі їздити.
Вони хрумтіли огірками, крапали на підлогу краплями жиру зі сковорідки, голосно сміялися.
Дарина пішла спати об одинадцятій. Вона щільно зачинила двері спальні, але басисті голоси все одно пробивалися крізь стіну.
Лежала в темряві та слухала, як рідний чоловік підтакує братові в його міркуваннях про жіночу меркантильність.
Зранку у суботу вона вийшла на кухню, та зупинилася на порозі.
Раковина була забита жирними тарілками, які стояли впереміш з виделками та склянками. На плиті красувалося залите маслом деко від запеченої картоплі.
Обідній стіл покривав липкий шар, на якому валялися крихти, шматочки цибулі та зім’яті паперові серветки. Дві порожні пляшки стояли біля раковини.
Відро для сміття знаходилося за один крок від них.
Дарія підійшла до мийки, зняла з гачка квітчасту ганчірку. Усередині більше не було ні образи, ні звичного бажання згладити кути.
Лише холодне розуміння, що її будинок остаточно перетворили на дешеву забігайлівку. Акуратно згорнула її вчетверо і прибрала в нижній ящик кухонного гарнітура.
Вона ввімкнула чайник. Зробила собі розчинну каву. Випила її, стоячи біля вікна, намагаючись не дивитися на розгром за спиною.
Потім одяглася, взяла сумочку. Рішення дозріло остаточно: вона більше не буде прислугою у вихідні. І мовчки пішла з дому. Надворі світило сонце. Вона доїхала маршруткою до торгового центру.
Зробила манікюр, пройшлася магазинами. Купила собі нову помаду та випила капучино на фудкорті. Просто сиділа та дивилася на людей, насолоджуючись тим, що їй не потрібно нікого обслуговувати.
Повернулася Даша тільки до третьої години дня. У квартирі стояла підозріла тиша. З вітальні долинало невиразне бурмотіння телевізора.
На кухні нічого не змінилося. Тільки до гори посуду додалися два брудні кухлі з-під ранкового чаю та порожня упаковка від сосисок.
Кирило вийшов у передпокій на звук замку, що відкривається. Волосся скуйовджене, обличчя пом’яте, на домашній футболці пляма.
– Даш, ти де була? – спитав він із претензією.
– Ми прокинулися о першій годині, а сніданку немає.
– Я у справах їздила в центр, – вона роззулася і пройшла у ванну мити руки.
– Ну гаразд, вихідний же. А обідати ми будемо?
– В Іллі уже шлунком бурчить. У нього гастрит, між іншим.
– Не знаю, що ви обідатимете, – Дарія ретельно витерла руки рушником для обличчя. – Я зроблю собі овочевий салат.
Кирило завмер у дверях ванної.
– У сенсі салат? А нам?
– Там же суп мав бути. Ти вчора бульйон збиралася варити.
– Бульйон у каструлі. У вигляді сирої курки. Овочі в ящику. Картопля під раковиною, – крижаним тоном перерахувала Даша.
– Ти знущаєшся? Брат приїхав відпочивати!
– А я вдома батрачити не наймалася!
– Даш, ну не починай. Звари по-швидкому борщик.
– Або макарони з тушкованкою по-флотськи зроби.
– У мене манікюр свіжий, – вона висунула вперед руки з акуратними червоними нігтями.
– Гель-лак. Вода сушить шкіру, майстер просила берегти. Самі впораєтеся. Хлопчики ви великі, до плити дістаєте.
Кирило почервонів. Він відкрив рота, щоб видати звичну тираду про гостинність, про сім’ю та про жіночі обов’язки. Але Даша просто обійшла його дугою, пройшла в спальню і прикрила за собою двері.
Вона лягла на ліжко з електронною книгою. Хвилин за десять з кухні почулися голоси.
– Ілля, там це… Дашка захворіла наче. Голова у неї болить. Тиск скаче.
– А жерти що? – щиро здивувався дівер.
По звуках було зрозуміло, що він риється у холодильнику.
– Тут пожерти взагалі нема чого! Овочі сирі, банки якісь… Готового м’яса нема!
– Давай доставку замовимо. Піцу якусь.
– Блін, піца дорого, – занив Ілля.
– У мене до зарплати півтори тисячі лишилося. Аліменти вчора списали, пристави прокляті. Картку заарештували, ледве на проїзд залишили.
– Гаразд, я пригощаю, – неохоче погодився чоловік.
Увечері Дарія вийшла попити води. На кухонному столі лежали дві величезні картонні коробки з-під піци. Деко з присохлим жиром так само нудьгував на плиті. Плями на стільниці остаточно затверділи й перетворилися на кірку.
Чоловіки сиділи у вітальні та захоплено грали у приставку на телевізорі.
Даша дістала з холодильника пачку сиру, яку Ілля вдень забракував, як не їду. Мовчки з’їла його з упаковки, стоячи біля підвіконня. Ретельно помила за собою ложку, витерла насухо, прибрала в ящик і пішла назад до кімнати.
Недільний ранок почався з гуркоту. Кирило впустив алюмінієву кришку від каструлі, намагаючись знайти хоч одну чисту глибоку тарілку. Даша вийшла на кухню у домашньому костюмі.
– Доброго ранку, – прохолодно привіталася вона.
– Даш, це вже не смішно! — гаркнув чоловік, повертаючись до неї з ополоником у руці.
– У нас жодної чистої тарілки! І виделок немає!
– А хто їх забруднив? – Вона здивовано підняла брову. – Домовик?
– Ми відпочивали!
– Ви тут живете? Чи це готель «Олл ін клюзів» із покоївкою?
На шум прийшов Ілля. Він сонно почухав щетину на підборідді та незрозуміло дивився на порожню, холодну плиту.
– Господине, а яєшню зможеш?
– З беконом та помідорами. Як ми любимо. Сил немає терпіти, шлунок зводить.
Дар’я подивилася на дівера впритул.
– Ілля. Плита – ось вона! Сковорідка – у раковині під шаром вчорашнього жиру. – Яйця – на полиці у дверцятах. Бекону немає, порожня упаковка ще з п’ятниці у смітнику валяється.
Ілля перевів розгублений погляд на брата.
– Кіро, вона що, не в дусі? ПМС чи що?
– Даша, ти мене ганьбиш! – Кирило перейшов на злісне шипіння, намагаючись не зірватися на крик при братові.
– Тобі важко тарілку супу налити двом чоловікам? Ми на роботі весь тиждень оремо!
– Мені не важко приготувати на двох, – з натиском відповіла Даша.
– Але обслуговувати двох дорослих мужиків я не наймалася. Продукти на вихідні я купую за свої гроші, а твій брат за два дні з’їдає мою тижневу норму.
– Ти з-за тарілки супу моєму рідному брату дорікаєш?!
– Я свій час бережу. У вас нормальні здорові руки. Навіть гайкові ключі тримати вміють. З губкою для посуду точно впораються.
– За що боролися, на те й напоролися, – філософськи зауважив Ілля.
Мабуть, він згадав своє власне розлучення з дружиною, яка теж у якийсь момент перестала варити йому борщі на першу вимогу.
– Гаразд, брате. Ходімо в кіоск дійдемо, шаурму купимо. Або біляші.
Вони пішли, голосно і скривджено грюкнувши вхідними дверима.
Дарія хмикнула. Залишати кухню в такому вигляді до вечора вона не збиралася – готувати собі в цьому свинарнику було гидко. Вона підійшла до раковини, натягла щільні гумові рукавички та взялася до роботи.
Провозилася майже дві години, але в результаті кухня знову блищала. Вона вимила плиту, відтерла стіл, викинула сміття.
Потім приготувала собі легкий курячий суп із вермішеллю. З’їла порцію, а решту перелила в контейнер із щільною кришкою та прибрала на найдальшу полицю холодильника, затуливши банками із соліннями.
Чоловіки повернулися лише за три години. Від них густо пахло смаженою цибулею, пересмаженою олією та часниковим соусом.
– Ну що, виховний процес закінчено? – з викликом спитав Кирило, проходячи на чисту кухню, що пахла лимоном.
– Він і не починався, – озвалася Даша, протираючи чистий стіл. – Просто тепер у нашому будинку нові правила.
– Які ще правила?
– Прості. Я готую і прибираю за собою та за тобою тільки тоді, коли ми вдвох. У нас поділ праці.
– А коли гості?
– А коли у нас гості на всі вихідні – обслуговування стає самообслуговуванням. Тим більше гості, які навіть тарілку за собою в раковину не ставлять.
– Він мій брат! Рідна кр.ов!
– Саме так. Твій брат. Не мій син-підліток, за яким треба підтирати калюжі та подавати соску. Хочеш годувати брата домашнім – бери сковорідку та смаж.
До самого вечора Ілля сидів у вітальні тихіше води, нижче за траву.
У холодильник він більше не ліз. На дивані поважно не розвалювався. Сидів у телефоні, зрідка перекидаючись із братом короткими фразами.
Перед від’їздом він невпевнено потупцював у передпокої, закидаючи спортивну сумку на плече.
– Ну, я… поїду до себе на висілки. Завтра на зміну рано.
– Скатертиною доріжка, – спокійно кивнула Даша з порога спальні.
– Кирило, на наступні вихідні зідзвонимося, так? Як завжди?
Кирило кинув швидкий, нервовий погляд на дружину. Даша дивилася на нього абсолютно непроникним поглядом.
– Зідзвонимося, Іллюхо, – зітхнув чоловік.
– Тільки ти це… пельменів захопи. І ковбаси купи по дорозі. А то в нас тут режим суворої економії запровадили.
За тиждень, у п’ятницю ввечері, Ілля справді приїхав.
У руках він тримав величезний прозорий пакет найдешевших заморожених напівфабрикатів та хлібину чорного хліба. Кирило мовчки допоміг братові роздягтися.
Дарія сиділа у кріслі з ноутбуком, переглядаючи робочу пошту.
– Привіт, господине, – невпевнено буркнув дівер, проходячи повз неї прямо на кухню.
– Вода закипає швидше, якщо накрити каструлю кришкою, – не відриваючи погляду від екрана, миролюбно порадила Даша.
Хвилин за п’ятнадцять з кухні долинув добірний мат Кирила.
Виявилося, що покупні пельмені намертво злиплися в одну велику грудку. Чоловіки кинули їх у холодну воду та забули перемішати.
Дар’я скупо посміхнулася і перегорнула сторінку у браузері. У цей момент їй було абсолютно однаково, що вони вечерятимуть.
Вона була на сто відсотків впевнена, що так, як раніше, більше не буде. Вона виходила заміж за чоловіка, а не за його брата, щоб догоджати! Не подобається, – нехай робить висновки! А то охрініли…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!
