У минулому я мала улюбленого чоловіка, якого не стало, коли нашій дочці виповнився рік. Я важко переживала все це, довго не могла прийти до тями, ніби ґрунт вибили з-під ніг. Довелося вчитися жити наново.
П’ять років я була зосереджена на вихованні дитини та роботі, щоб гідно забезпечити нас. Однією було важко, самотньо та сумно. На роботі один чоловік довго намагався звернути на мене свою увагу.
Спершу просто спілкувалися, потім затягнуло. Він запропонував бути разом. Я відчула, що порожнеча та біль трохи відступили, звільнивши місце новому почуттю. Я погодилась. Ми почали зустрічатись.
Спочатку я сприймала наші стосунки як щось легке, спалах пристрасті, але він освідчився мені і сказав, що хоче створити сім’ю. І я погодилася, повіривши, що ми зможемо розпочати все наново. Він, до речі, був одружений, розлучився і має двох дочок.
Я познайомила його зі своєю дитиною, познайомилася з його дітьми. Усі сприйняли одне одного адекватно. Моя дочка знала про свого рідного тата, і його сприймала як дядька, але без негативу. Я була рада, що між усіма встановилися нормальні стосунки.
Він став залишатися у нас на вихідні. Я намагалася дбати про нього, створювати комфортні умови. Начебто все йшло непогано. Я покохала його, можливо, не так сильно, як покійного чоловіка, але все одно. Він мене переконав у своєму коханні і дав багато обіцянок.
За його словами, я була центром його життя та сенсом майбутнього. Він постійно твердив про сім’ю, що ми йому потрібні. Але поступово виникли проблеми, чи то з гулянками із його боку, чи то з відсутністю грошей.
Я намагалася бути лояльнішою, але багато чого мені не подобалося. Повноцінно ми разом не почали жити. Він поводився так, що перестав взагалі проявляти ініціативу, завжди я про все повинна була його просити.
У вересні у мене був день народження, ювілей, і він мене привітав повідомленням, навіть не подзвонив і не приїхав, я була в шоці. Після цього я дуже образилася. Він писав мені якісь виправдання, які не мають сенсу. Я сказала, що нам краще взяти паузу у відносинах та подумати про все.
Він переконував мене, що любить і не може жити без мене. І ось цього тижня я вирішила, що варто все ж таки спробувати зберегти стосунки. Вчора вночі він мені надіслав повідомлення: «вибач, у мене є інша, я тобі зрадив, моє серце склеює інша людина».
Такого я не очікувала і зазнала дуже сильного болю. Відповідати на це повідомлення я ніяк не стала. Навіщо було взагалі лізти в моє життя зі своєю брехнею про якесь кохання? Навіщо було витрачати два роки мого життя?
Навіщо мені повідомляти про зраду? Він міг би просто сказати, що стосунки закінчено. Я не стала б тиснути на нього і бігати за ним однозначно. Мабуть, насамкінець вирішив мене принизити.
Мені шкода, що я повірила. Зрадила пам’ять чоловіка, з дитиною дозволила перебувати разом. Гидко просто. Тепер я точно знаю, що ніколи й кому вірити не можна. І ніколи більше не вступлю у стосунки з жодним чоловіком.
Те, що я написала, це просто крик душі, бо дуже боляче.
