Коли я одружився, то сподівався, що ми з дружиною житимемо окремо від її мами. Постараємося створити собі затишне гніздечко, в якому робитимемо лише те, що хочемо ми. Але доля розпорядилася інакше.
Коли ми з дружиною ще зустрічалися, її мати постійно сунула свій ніс у наші стосунки.У мене взагалі склалося таке враження, що вона, м’яко кажучи, мене недолюблює.
Вона любила дорікнути мені в різних дрібницях, посміятися з цього і вважала, що я не вартий її дочки. Чому я їй так не подобався, я не знаю досі.
Я чув, що таке часто трапляється з тими жінками, які втратили коханого чоловіка. Після того, як її чоловіка не стало, моя теща почала всю свою увагу приділяти доньці, а про своє особисте життя забула.
Хоча їй на той час виповнилося лише сорок років. А після нашого одруження мама дружини взагалі, як з котушок зчепилась.
Сказала, що я вас нікуди самих не відпущу, тож житимете тільки зі мною разом, у нашому двоповерховому будинку.
По очах своєї дружини я зрозумів, що їй шкода залишати маму саму у двоповерховому будинку, тож довелося погодитись з тещиними забаганками.
Що стосовно міста, його було більше, ніж достатньо. А ось з особистим простором почали виникати проблеми майже щодня.
Теща відчула свою владу, та почала мною командувати, як їй забагнеться. То паркан їй пофарбуй, то дах підлатай, то полицю прибий, то підлогу помий, і так до безконечності.
За два тижні відпустки я так замотався, що краще б, взагалі не брав би цих відпускних днів. У нас з дружиною було багато різних планів.
Але, ми зупинилися на відпочинку в горах. Тим більше, дружина жодного разу не була в Карпатах, вона у мене з Полтави.
Тому ми з коханою вирішили поїхати відпочити саме туди. Але, як завжди, в наші плани втрутилася її мати, й натякнула, що в неї дуже хворе серце і без нас вона не виживе.
Дружина була дуже збентежена такою заявою матері, але перечити їй не стала, від гріха подалі. Тому, вона відмовилася від поїздки, і всі чотирнадцять днів мені довелося ублажати не дружину, а її матінку.
Я з нетерпінням чекав на той момент, коли вийду на роботу. Тепер хоч в офісі я можу трохи розслабитися, і не бачити перед очима єхидну посмішку тещі.
Додому йду знехотя, тільки заради того, щоб побачити дружину. Тільки заради неї терплю тещу. Не знаю, як я буду вмовляти дружину на переїзд, але жити з тещею я більше не можу, і не хочу. Можливо дасте якусь пораду!
