Вчора засиділася в гостях у подруги після спільного походу в цирк, останній лев показав мені хвіст, довелося викликати таксі.
На щастя, я була така не одна на зупинці, тому особливо витратитися не довелося.
Моїми попутниками виявилася молода парочка, дуже балакучі кияни, які приїхали відвідати бабусю в провінцію – Тетяна і Анатолій.
Люди вони були дуже веселі, багато жартували. За пів години знайомства чоловік більше мовчав (тільки додавав фрази до слів дружини), а дружина встигла викласти всю таємницю, розповідала про їхній побут, спільниц бізнес. Особливо запам’яталася їхня історія знайомства:
«Навіть не віриться, що знайомі лише рік, здається що знаємо одне одного все життя.
Для мене Анатолій як посланник з небес. Я потрапила у важку життєву ситуацію, посварилася з батьками, пішла з дому, поневірялася по подругам.
Грошей не було. Довелося влаштуватися на роздачу листівок, ще й в костюмі квітки ходити по околицях рекламувати торговий центр.
Анатолій вирішив познайомитися зі мною, напевно тоді більше з цікавості.
Дочекався закінчення робочого дня запросив в кафе.
Поговорили по душам, з’ясувалося, що ми споріднені душі. На наступний день ми стали жити разом і подали заяву до РАГСу, про що жодного разу не пошкодували. »
На цьому історія закінчилася, таксі під’їхало до мого дому.
Я відкладала гроші роками. Збирати я почала з того часу, як Ася пішла в п'ятий…
— Ти що, серйозно? Ти запросив їх усіх? — Інна стояла посеред кухні з телефоном…
У суботу ми приїхали на дачу раніше, ніж зазвичай, і я ще від хвіртки почула…
Ховали Сергія Миколайовича у п'ятницю. Ранок видався похмурим, без жодного променя. Небо висіло низько-низько, наче…
Ганна вимкнула двигун і кілька секунд сиділа нерухомо, дивлячись на знайомий під'їзд. П'ятниця, сьома година…
Марина сиділа на краю дивана і рахувала вдихи, щоб не зірватися. У спальні — валіза…