Тітка Марина, так ми її називали між собою у палаті, постійно повторювала своєму чоловікові: “нічого не кажи Оксані, вона як дізнається, хвилюватися буде і приїхати захоче. Ти ж сам знаєш, у неї дитина мала на руках і вона ще досі дуже слабка.”
Ми всі думали, що Оксана, то є донька тітки Марини. Але тітка відкрила нам очі на всю цю ситуацію. Оксана — її невістка і, звісно ж, донечка. Кілька років тому син тітки Марини привів Оксану в їхній дім, сказав, що вони збираються стати батьками.
Оксана одразу сподобалася батькам нареченого, вони її з радістю прийняли у свою сім’ю. Весілля запланували зіграти вже після народження первістка, а поки просто розписалися й відсвяткували у колі сім’ї.
Але, на жаль, син тітки Марини так і не побачив народження своєї дитини, не дожив до цього. Він трагічно загинув.Оксана після смерті чоловіка поїхала до своїх батьків, але регулярно приїздить до мами Марини й тата Богдана, щоб вони з внучком побавилися і, щоб допомогти щось по господарству зробити.
Наступного дня до тітки завітав чоловік. Як тільки вони вийшли прогулятися, телефон, що стояв на тумбочці, почав розриватися. Дзвонила Оксана. Ніхто з нас не наважився відповісти, бо знали, що тітка Марина проти.
А, коли вони з чоловіком повернулися в палату, побачили, що біля її ліжка сидить жінка з дитиною. Це і була та сама Оксана. Невістка з внуком приїхали без попередження до бабусі та дідуся.
Постукали у двері, а в домі нікого. Вийшла сусідка й сказала, що маму Марину швидка забрала ще тиждень тому, а тато Богдан до неї поїхав. В нас містечко невелике, лікарня всього одна, довго шукати не довелося.
Ось вона й примчалася до своєї мами.Маленький Тимофій виліз до своєї бабусі на коліна й міцно обійняв її, а Оксана поглядала то на маму Марину, то на тата Богдана і тільки повторювала: “як ви могли мені не сказати!
Я тепер звідси не вступлюся. Зараз сина батькам відвезу і буду тут біля вас, мамо.”Мене дуже зворушила ця сім’я, їхні стосунки й турбота одне про одного. Добре, що все так щасливо закінчилося.
