– Тобто ви вирішили, що Лєнка стане мамою, а оплачуватимемо все це ми з Ігорем? – А хто ж ще? – мати випросталась, пальці забарабанили по столу. – Ви сім’я! У Ігоря бізнес, ти блогер. Он у трикімнатній квартирі живете, машину нову взяли. Від вас не зменшиться

Віра Павлівна прийшла у гості до дочки. Вони сіли на кухні, Оксана налила чай. Мати відпила, поставила чашку на стіл і сказала:

– Ми з батьком вирішили, що Лєнка буде народжувати для себе. Оплатите клініку ви з Ігорем.

На кухні повисла тиша, що порушувалася тільки цоканням годинника на стіні. Оксана сиділа навпроти, стискаючи край скатертини, і не вірила своїм вухам. Їй було тридцять два, Олені – двадцять вісім. Справа була ранньою весною.

– Мамо, повтори, – повільно сказала вона. – Я, мабуть, не дочула.

Віра Павлівна зітхнула, як учитель перед недбалою ученицею:

– Що тут незрозумілого? Олені двадцять вісім. Чоловіка немає, здоров’я немає. Ми з батьком вирішили: нехай приведе малюка для себе. Нині все можна, донори, клініки. Ми вже знайшли центр на Незалежності.

Оксана нервово посміхнулася і відсунула чашку.

– Тобто ви вирішили, що Лєнка стане мамою, а оплачуватимемо все це ми з Ігорем?

– А хто ж ще? – мати випросталась, пальці забарабанили по столу. – Ви сім’я! У Ігоря бізнес, ти блогер. Он у трикімнатній квартирі живете, машину нову взяли. Від вас не зменшиться!

– Мамо, ми збираємо на будинок. Ігор гарує з шостої ранку до ночі. Я замовлення здаю у режимі – цілодобово. Лєнка ж не працює другий рік. На що вона дитину годуватиме?

– Ми допоможемо! – голос матері став дзвінкішим. – І ви підкидатимете щомісяця. Вам же не шкода?

Оксана підвелася, підійшла до вікна. У пам’яті випливло дитинство. Лєнка завжди була улюбленицею. Їй – нові сукні, увага, найкращі шматки. А Оксані обов’язки: прибирання, ринок, нагляд за сестрою.

– Пам’ятаєш, як я у шістнадцять років узимку замерзала, газети продавала? – тихо спитала вона. – Ви сказали: “Сама заробляй”. Ось я й пішла працювати. А Олені того ж вечора новий пуховик купили. Просто тому, що їй рожевий не подобався!

– Вічно ти про минуле! – мати сплеснула руками. – Заздриш сестрі!

– Чому заздрити? Тому що вона досі сидить на вашій шиї?

Віра Павлівна схопилася:

– Ах ти невдячна! Ми тебе ростили, з дому не вигнали, коли ти з Ігорем пішла!

– Ви мене вигнали з дому, коли я вступила в інститут! – жорстко сказала Оксана. – Сказали: – Ти доросла, живи сама. Ми з Ігорем на матраці в орендованій кімнаті спали. А на весілля ви нам навіть ложки не подарували, просто прийшли і все.

– Досить скиглити! – закричала мати. – Не переводь стрілки! Лєнка вже записалася на перший прийом. Завтра завдаток. І ми його не потягнемо без вас.

У коридорі клацнув замок. Увійшов Ігор. Втомлений, в пом’ятій сорочці, з папкою в руці. Він швидко оцінив ситуацію, почувши останні слова тещі.

– Доброго вечора, Віро Павлівно, – кивнув він, підходячи до Оксани. Вона пригорнулася до його плеча. – Я так зрозумів, знову про гроші для Олени?

– Мама хоче, щоб ми сплатили Олені штучне запліднення, пологи, а потім взяли її на довічне утримання, – сказала Оксана.

Ігор здивовано підійняв брову. Він сів навпроти тещі, поклав папку на стіл:

– Давайте прикинемо, скільки це буде, – спокійно сказав Ігор. – Щоб ви самі зрозуміли, чому ми не можемо цього сплатити.

– Ігорю, ну навіщо ти так? – Віра Павлівна завмерла. Сперечатись із зятем вона не любила – надто спокійно і жорстко він різав правду. – Ситуація важка. Дівчинці життя треба влаштовувати.

– Влаштовувати чужим коштом? – Уточнив він. — Порахуймо.

Він узяв із підвіконня аркуш паперу та ручку.

– Поїхали! Клініка на Незалежності – дуже дорого. Донор – окрема велика сума. Ведення терміну у приватному центрі – величезні гроші. Пол.оги в хорошому пологовому будинку ще стільки ж.

– Далі! Лєнка не працює, допомоги не отримає. Квартплата, їжа. Плюс візок, ліжечко, підгузки, суміші. В перший рік – сотні тисяч. За три роки набігають мільйони. Правильно?

Він припинив писати і розвернув аркуш до тещі.

– Навіщо все в гроші перетворювати?! – голос матері здригнувся. – Це ж дитина! Твій племінник!

– Чудово, – кивнув Ігор. – Тільки чому з моєї кишені? Віро Павлівно, у нас з Оксаною свої плани! І вони не включають утримання чужої дитини! Мені не потрібні утриманці!

Мати зблідла:

– Ти назвав мою майбутню внучку утриманкою?!

– Я назвав речі своїми іменами, – спокійно відповів Ігор. – Якщо Лєнка хоче дитину, то нехай іде працювати. Влаштується віддалено, накопичить. І сама вирішить. А спонсорів немає!

– У вас є совість?! – Віра Павлівна схопилася. – Оксано, чого ти мовчиш? Ти дозволиш чоловікові так із матір’ю розмовляти?

– Мам, він має рацію, – тихо сказала Оксана. – Я втомилася бути вашим гаманцем!

– Ти ще згадаєш цей день! – мати схопила сумку. – Життя довге! Коли вам знадобиться допомога, ніхто не прийде!

Двері грюкнули.

Ігор обійняв дружину. Вона мовчала, дивлячись у підлогу.

– Все правильно ми зробили, – сказав він. – Не можна, щоб на шию сідали.

За два дні прийшла сама Лєнка. Без стуку, у брудних чоботях на світлому килимі.

– Привіт, – кинула вона сумку на кухонний стіл. – Мати сказала, ви відмовляєтесь. Мені завтра в центр. Я скинула реквізити на телефон, перекажи.

– Доброго дня, Олено. Роздягнися, будь ласка, – Оксана встала.

– Досить комедії ламати, – сестра поклала руки на груди. На ній було дороге нове пальто. – Я вже налаштувалася. Лікаря знайшла. Ти що, заздриш?

– Чому? – стомлено спитала Оксана.

– Тому, що в мене незабаром дитина буде! А в тебе кар’єра та чоловік, який вічно на роботі. Може, він утомився від тебе?

– Іди геть, Олено, – тихо сказала Оксана. – Поки я не викинула тебе власноруч.

– Шкода вам для сестри! – Закричала Лєнка. Вона схопила чашку і шпурнула у стіну. Та розлетілася на уламки. – Зажерлися! Ненавиджу!

Вона вибігла, грюкнувши дверима.

Оксана прибрала уламки. Руки тремтіли, але на душі було порожньо. Не боляче, – лише втома.

Телефон розривався від повідомлень родичів, яким мати наплела про «черствість». Оксана заблокувала всіх. Батьки продали дачу – єдине цінне, що мали. Грошей вистачило на клініку.

Минуло майже півтора року.

Оксана з Ігорем будували будинок у передмісті. А потім зателефонувала тітка Зіна, мамина сестра:

– Оксано, ти чула? Лєнка на двійнят чекає. Термін вже великий. Батьки твої зовсім збожеволіли. Дачу продали, гроші скінчились.

– Віра тепер поли миє в їдальні, батько – сторожем на будівництво влаштувався. А Лєнка вередує. То їй кавунів подавай, то вона плаче, що грошей нема. Лаються постійно. Може, їм допоможеш? Жаль старих.

Оксана стояла на ґанку недобудованого будинку. Осінній вітер тріпав волосся. Підійшов Ігор, мовчки обійняв.

– Тітко Зіно, – спокійно сказала вона. – Вони самі так вирішили. Я пропонувала допомогу, але на моїх умовах. Вони обрали інший шлях. В мене своя сім’я. І я її захищатиму, – вона поклала слухавку.

Сонце сідало за лісом. Ігор накинув на неї свій піджак.

– Ти як?

– Добре, – посміхнулася Оксана. Вона глибоко вдихнула осіннє повітря та відчула, як її відпускає, – їй стало спокійно. Вперше за довгий час спокійно. Що поробиш з такими недолугими? Як кажуть, – горбатого могила виправить…

А як би ви вчинили в цій ситуації? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки та підписуйтеся на сторінку, щоб читати нові публікації!