– Ой, доню, зібрала я вас не просто так, – багатозначно вимовила Ганна Артемівна й обвела Діану з Інною хитрим поглядом.
– Що таке? – сказала старша дочка і помітно підібгалася на стільці. – Сподіваюся, новини добрі?
– Так, для мене точно! – Ганна Артемівна стримано посміхнулася. – Хочу відмовитись від дачі. Або продати її, або віддати вам.
– Звичайно, краще нам, – пожвавішала Діана, яка давно заглядалася на материнську дачу.
Як словом, так і ділом. Ганна Артемівна дозволила дочкам влаштуватися там, розділивши ділянку та будиночок між собою.
Спочатку сестри погодилися, а потім між ними трапилася суперечка. Старша Діана заявила свої права на дачний будиночок.
– У мене діти, а в тебе нікого нема! Будиночок повинен мені відійти. Забирай собі сарайчик, – наполягала на своєму жінка.
Інні не хотілося лаятись із сестрою, і вона, скрипнувши зубами, погодилася на її пропозицію.
Чоловік жінки відремонтував споруду, що покосилася, привівши її в божеський вигляд.
Дачну ділянку сестри поділили порівну. Діана взяла той, що межував з будиночком, а Інна – що з сараєм.
Навесні сім’ї розкопали свої ділянки, та засадили їх овочами. Здавалося б, живи та радуйся, але ні, мир між сестрами зберігався не довго.
Інна з чоловіком рідше бували на дачі, ніж Діана зі своєю родиною. Приїхавши вкотре, молодша сестра зіткнулася з агресією з боку родички.
– Не розумію, навіщо ти взяла частку, якщо не дбаєш про свої грядки? – узялася в боки Діана, зустрівши Інну біля хвіртки.
– Щось трапилося? – насторожилася жінка.
– Звісно, трапилося! На твоїй недоглянутій половині завівся колорадський жук, який переповз на нашу ділянку!
– Тепер потрібно, або щодня його збирати, або обробляти хімією. А у нас взагалі діти! – несамовито заголосила Діана.
– Нічого не буде, є ж безпечні засоби, – злякано промимрила Інна, знизавши плечима.
– Чого ти мені чешеш? Я не дам травити свою картоплю, а потім і дітей! – Жінка стала злитися все більше і більше. – І ти не здумай ніяку хімію сюди тягти! – Додала вона і погрозила пальцем.
Інна не стала втягуватися в суперечку з Діаною і мовчки пройшла на свою ділянку.
Цілий день старша сестра косилася на молодшу, буквально стежачи за кожним її кроком.
Надвечір вона з незадоволеним виглядом пішла на ділянку Інни й, схрестивши руки, роздратовано промовила:
– Зрубайте свою вишню, вона мені сонце затуляє, через це цибуля не вродила!
– Не будемо нічого вирубувати. Скоро збирання вишні. Це дерево на нашій половині найврожайніше, – щиро обурилася Інна. – Я ж не говорю, щоб ти свої вирубувала.
– Вони нічого не затуляють, – огризнулася у відповідь Діана. – Або вирубуйте самі, або ми вирубаємо.
– Тільки спробуйте! – грізно вимовила молодша сестра, починаючи злитися на старшу. – Дурню якусь вигадуєш. Саджай свою цибулю наступного разу в іншому місці.
– Зараз, ще тебе не запитала! – Єхидно засміялася Діана. – Вдаєш тут із себе незрозуміло кого. Кого завгодно хотіла б у сусіди, тільки не тебе. Як згадаю дитинство, так здригнуся.
– Ти мене ні з ким не переплутала? – процідила крізь зуби Інна. – Наскільки пам’ятаю, ти була в дитинстві нахабна і неприємна. У принципі, зараз нічого не змінилося.
Слово за слово, і між сестрами сталася суперечка. Чоловік Діани, бачачи, що сварка може перерости у чубанину, поспішив відвести дружину до будинку.
Інна з чоловіком уперше за весь час вирішили залишитися на ночівлю у сараї. Вранці рано прокинулися від дивного звуку.
Жінка прислухалася та зрозуміла, що це працює бензопилка. Інна схопилася з місця і вискочила з сараю.
Біля вишневого дерева стояла Діана. Жінка рвонула до сестри та повалила її на землю.
Сестри вчепилися одна одній у волосся і почали качатися по землі, збираючи пил та бруд.
Чоловік Інни першим помітив тасканину і кинувся рознімати жінок. До нього на допомогу відразу підійшов зять.
Насилу чоловікам вдалося розтягнути в різні боки рідних сестер.
– Ми все одно зрубаємо твоє дерево! – несамовито закричала Діана. – Бач, господиня знайшлася!
– Тільки спробуй, я розповім мамі! – вигукнула у відповідь Інна.
– Прямо зараз біжи, ябеда! – погрозила їй кулаком старша сестра і знову хотіла розпочати другий раунд, але чоловік не дав їй цього зробити й, повів у будиночок.
– Я нікуди звідси не поїду. Тільки нам варто виїхати, як вона зрубає наше дерево! – рішуче заявила Інна. – Може нам поставити паркан? Шукай дошки, а я поки що охоронятиму вишню.
– Де я їх знайду? – здивувався чоловік. – Ти так кажеш, ніби вони скрізь валяються.
– На пилорамі спитай чи у сусідів, – запропонувала жінка. – Не можна залишати все просто так!
– Якщо Діана таки захоче зрубати вишню, не думаю, що їй завадить наш паркан, – похитав головою чоловік.
– Що робити? Якщо вона наважиться таке зробити, я за себе не ручаюся! – голосно крикнула Інна, сподіваючись, що сестра точно почула її слова. – Треба буде, всю картоплю їй повисмикую!
Розлючена Діана вискочила з будиночка і почала погрожувати молодшій сестрі.
– Тільки посмій бодай бур’яну торкнутися на моєму боці, і ти про це сильно пошкодуєш! – почервонівши від гніву, гаркнула жінка.
– Тебе те саме стосується! – відрізала у відповідь Інна. – Не смій і близько підходить до моєї вишні!
– Закінчуйте! – Чоловік торкнув Діану за плече. – Вже в жодні ворота не лізе. Кричиш і лаєшся при дітях.
– Ну ти ж чув, що вона кричала? – Почала виправдовуватися жінка і злегка стримала свій запал.
– Ти перша почала, – докірливо відповів чоловік. – Через дурниці сварку затіяла. Яка виросла цибуля, така виросла. Дерево тут зовсім ні до чого!
– Я думала, ти мене підтримаєш, – надула Діана губи й пішла в будиночок.
Інна до самої ночі стирчала на дачі, бо боялася, що сестра виконає свою загрозу і зрубає вишню.
Проте, жінка розуміла, що вічно охороняти дерево не зможе, тож наступного дня поїхала додому.
За два дні Інна з чоловіком приїхали на дачу встановлювати паркан і зробили собі окремий вхід на дачну ділянку.
З цієї миті сестри остаточно перестали спілкуватися. Лише зрідка вони з ненавистю та засудженням косилися одна на одну. Оце подарунок мама донечкам зробила!
Що можна сказати про таких недолугих жінок? Невже, якісь овочі можуть замінити родинні стосунки? Маячня! Ви не знаходите?