Туфлі, які змінили моє життя

Туфлі, я їх назавжди запам’ятала. Такі м’які, красиві, я відколи їх взула, в мене життя перевернулося. Мені було 23, а відчувала себе на всі 40.

Не те щоб 40 це якийсь поганий вік, просто втомилася я, чи що. З чоловіком жили як сусіди, взагалі не ясно для чого ми тоді потрібні були один одному. Робота, іноді свята в родичів, рідкі зустрічі з друзями і все по накатаній схемі.

Я втомилася, якось наче видихнулася. Мені було важко знаходитися в цьому світі, мені було взагалі важко. Наче б то було все що тільки душа бажає, але все було якесь не моє, чи що.

Чоловік мене любив, такою своєю любов’ю. Це по його словам виражалося в тому, що він не п’є, не б’є і навіть не гуляє. Як виявилося я повинна бути вдячна йому за це, він де такий молодець.

Всі захоплювалися нашою парою, ми ніколи не сварилися, ніколи не з’ясовували стосунки на публіці, всі вважали що ми закохані, що створені один для одного. І я завжди теж вважала що в мене є все що треба для щастя. Але виявилося що це далеко не так.

Одного разу я пішла в магазин по туфлі. Вибір був м’яко кажучи величезний. Я мала купити зручне взуття для роботи, але чомусь мій погляд впав на красиві червоні замшеві туфлі на шпильці. Для роботи надто незвично, чи що. Але я їх купила.

Вдома вдягла, пройшлася, зручні такі, красиві. Прийшла чоловік з роботи, я йому обновку показала, він посміявся. Куди тобі ще ці туфлі, кросівки краще. І пішов спати. Я сиділа і ніч ридала над туфлями. І не тому що грошей шкода.

Шкода себе. Як я могла зв’язати своє життя з людиною, якій по суті плювати на мене. Я підійшла до чоловіка, спитала мабуть чи не вперше, чи він мене кохає. Він махнув рукою, сказав іди лягай спати. Я вдягла туфлі і пішла. Я щаслива.