Бабуся лишила мені спадок. Не те щоб там було мільйони, чи щось достойне, але це хата де народилася моя, мати, де росла я, тому все в цих стінах нагадує мені про моє дитинство, про покійну маму і бабусю. Будинок на дачному поселенні, не в селі.
Тому продавати його я не хотіла, в мене були інші плани. Мені хотілося реконструювати його, при цьому залишивши найважливіші речі на місці, ікони, крісло качалку, невеличку грядку засуджену трояндами і великий кущ смородини посеред саду.
А от мій сусід, здається, мав інші плани на цей будинок. Коли я приїхала вночі, мене не було кому зустріти, тому я впіймала першу проїжджаючі машину і впізнала Сашка, сусіда по дачній ділянці. Варто сказати, я думала, що він як всі спився, завів дружину, 10 дітей і корів доїть, але я дуже сильно помилялася.
Приїхавши подивитися на спадок я звісно розчарувалася. Будинок виглядав дуже погано, останні роки бабця жила в своєї родички, тому ніхто не доглядав за ним. Поки їхали, розговорилися, сусід все випитував чи не збираюся я продавати, я відразу сказала що ні.
Таке питання мене не здивувало, адже хоч будиночок був маленький, але досить хороший, без тріщин, вікна, двері, майже все в середині лишилося в гарному стані, єдине, що треба було все вимити, трішки полагодити і почистити. А сусід, звісно, розкатав губу, адже ділянка поруч належала йому, хотів розширюватися, а в бабці 30 стоток землі. Але я сказала як є, що продавати не буду.
Наші будинки знаходилися на самій околиці, тому мене іноді ще в дитинстві це лякало. В той вечір сильний вітер поламав мережі електроживлення і я лишилася без світла, було страшно. Вийшла на вулицю, там блискавки, грім, дощ.
Дзвонила хлопцеві, він випадково взяв слухавку, там якийсь шепіт, стони, набрала по відеозв’язку, знову взяв слухавку, те що я побачила не коментуватиму. Знала що в бабці завжди десь була схована наливка, один келих, інший. Зранку прокинулася в ліжку сусіда. Виявляється я йому багато чого наговорила зайвого. А ще, сильно образила. Саме страшне почалося тоді, коли я дізналася, що дорогу до міста перегородило дерево, яке впало вночі, попереду вихідні і свята, тому я розуміла що додому мені не дістатися. Та і не хотілося, після того як колишній тепер уже хлопець випадково взяв слухавку і я почула чим він займається без мене.
Незважаючи на те, що мені було соромно, я пішла просити допомоги в Сашка, ми провели так кілька вечорів в його будинку, біля каміну, за вином. Тепер мені треба повертатися додому, і я не знаю що робити? Я не хочу аби казка закінчувалася, а з іншого боку мені лячно, бо в місті в мене робота, друзі, а ще в Сашка є судимість. Що робити, як бути, ризикнути? Дуже страшно.
Нам із чоловіком по сорок п'ять років, у нас є доросла донька. Їй нещодавно виповнилося…
Важко розлучатися з гарною людиною, яка не п'є, не б'є і навіть інколи працює. Таким…
З ми щасливі у шлюбі вже 20 років. Це було кохання з першого погляду, тоді…
Я в повній розгубленості. Серце на частині розривається. Я не маю колосального досвіду за плечима.…
У нас із чоловіком хороша родина. Йому 34 роки, мені – 30. У нас двоє…
В останні два роки у мене погіршилися стосунки із чоловіком. Ми у шлюбі вже майже…