– Молода, зробиш! Мати не встигає та й вік. Їй п’ятдесят п’ять, а тобі двадцять із невеликим.
Сім років тому, через три роки після весілля, саме ці слова Таня почула від сестри чоловіка.
Заміж Таня вийшла за сусіда з будинку навпроти. Їй тоді було дев’ятнадцять, а Паші двадцять дев’ять.
Павло відразу помітив гарну дівчину. Вона ще в школі навчалася, а він уже планував, – слідкував, до будинку проводжав. Спочатку просто спостерігав здалеку, щоб не образив хто, а потім і зовсім слідом ходив.
– Танько, у тебе охорона. Очей не зводить, – говорили дівчата із заздрістю, а хлопці боялися підійти.
А потім усі казали: «Виховав собі дружину». Павло боявся, що наречена поїде на навчання і знайдеться там наречений міський. Відразу після випускного Павло зробив їй пропозицію.
Тільки батьки поставили умову – освіта. Весілля зіграли, наречений гарний, хоч і старший. Але це скоріше плюс, – на очах все. Працьовитий, не гуляє.
Павло винаймав для них квартиру в місті, працював. Тетяна навчалася у технікумі, планувала заочно в інститут вступати. Але…
В останній рік навчання, перед здачею останньої сесії, трагічно пішли із життя її батьки. Павло допоміг, а як інакше, він же чоловік.
Вони вирішили переїхати в батьківський будинок одразу, як Тетяна закінчить технікум. Робота у селищі знайшлася.
Таня сумувала, батьків їй не вистачало. Тепер у хаті доводилося все робити самій і в будинку, й на городі. Вона все вміла, з усім справлялася, встигала.
Свекруха до них заходила, але не набридала, не вказувала. Але одного разу до них прийшла Поліна, старша сестра Павла.
Жила вона на іншому кінці селища, і навіть до матері приходила рідко. Хоча її діти часто залишалися в бабусі, іноді на кілька днів, або навіть тижнів. Вона вважала, що цього достатньо.
– Тетяно! Ось у тебе чистота та порядок. Молодець. Пашці нашому пощастило, будувати будинок не треба, і господиня ти хороша. Все в тебе добре.
– А матері важко підлогу мити, грядки полоти. Ти живеш поруч, мусиш допомагати. Своїх батьків у тебе немає, значить про свекруху думай, як про рідну матір.
– Вона про це ніколи не говорила.
– І не скаже! Сама повинна думати. Мама не встигає, у неї робота, онуки, а вдома ще город, прибирання.
– У мене теж робота, город, хата, чоловік.
– Нічого, молода, встигнеш, зробиш! Город у матері час полоти. А підлогу лише двічі на тиждень мити, тільки коли у неї онуки, то частіше. Мама не любить бруду.
– Поліно, що ти тут моїй дружині кажеш? Це не твій будинок, вона сама господиня і знає скільки разів мити підлогу.
– Думаєш вона молода і ти її вчити повинна? – спитав Павло. – Ти спеціально прийшла доки мене немає? Але я вже прийшов!
– Ти не так усе зрозумів. Я говорю не про ваш будинок, а про мамин. Їй потрібна допомога. Вік у неї, втомлюється, не встигає. Підлогу помити твоя дружина в неї може, грядки теж прополоти. Матері важко!
– Звичайно, не важко, вона в мене молодець, все вміє. А що роблять твої діти цілими днями у мами? Бабуся їм готує, прибирає, а вони за собою посуд не можуть прибрати!
– Твоїй Олі п’ятнадцять, – а вона від телефону не може відірватися. Кирилові тринадцять, – а він комп’ютер притягнув з дому до бабусі. Вони ж живуть у неї більше, ніж у тебе! А ти їхня мати. Вони обидва можуть полоти грядки, мити посуд, підлогу.
– Не вказуй, що робити моїм дітям!
– А ти не вказуй моїй дружині! У матері живуть твої діти, ти за ними й прибирай! Моя дружина не служниця! Якби мати жила сама, то ми б самі допомагали без твоїх розпоряджень.
– І ще! У тебе грядки вдома є? Ні! Ти ж усі овочі від матері тягаєш. І хто повинен їх полоти, поливати, копати, удобрювати? Хто? Таня? Моя дружина? Ні! Ти та твої діти!
– Ви ж поряд живете!
– Живемо, але Таня не працюватиме на твою родину!
– Ти, братику, надто розумний! Матері треба допомагати!
– Ми допоможемо, але тільки матері. Прибирати за твоїми дітьми не будемо! Вирощувати для вашої родини овочі також не будемо. Ти даремно витратила час. Краще б підлогу у матері помила.
– Ви молоді, нічого не розумієте. Мати одна, їй потрібна допомога!
– Все! Це ми вже чули. Іди до мами, там твої діти, їм вказівки роздавай. А то твоя Оля вийде заміж і тільки в телефоні сидітиме. Чи сподобається це її чоловікові? А дружині Кирила сподобається гравець? Ось! Іди вже. Іди!
Поліна пішла. Брат їй правду сказав, а вона образилася.
– Пашо. Може, треба допомогти? Напевно вона має рацію.
– Ні! Нехай дітей виховує, а ти її не слухай. Це звичайно моя мати, але вона сама посадила собі на шию Поліну та її дітей!
– Їм усе дай, а робити це мають чужі руки. Ось вона й знайшла вихід. В нас свої діти будуть. А тебе образити не давав і не дам!
– Вже будуть.
– Будуть? Вже?
– Так, так…
– Зрозумів. Підлогу мию я.
– Я й сама можу.
– Тоді пішов систему поливу робити.
***
Поліна більше не приходила. Мати справлялася, хоч і втомлювалася. Павло до матері заходив, племінників змушував полоти грядки у бабусі, поливати та прибирати.
Вони не витримали та пішли додому. Наступного року грядок поменшало. Павло вмовив матір. Поліна образилася на всіх. Овочі їй доводиться купувати в магазині.
Ну звісно, чужими ж руками завжди зручніше жар вигрібати. Та не на тих натрапила, недолуга…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Підтримайте автора вподобайками!
