Тієї суботи на ринку я зрозуміла одну річ: моя свекруха Лариса Федорівна плутає мене з візком на коліщатках. Різниця між нами одна, – візок не вміє заперечувати, а я – поки що можу.
Ми з Назаром прожили разом стільки, що вже не згадаєш, як усе починалося.
Я працювала оператором на телефоні в страховій компанії, Назар працював теслею в меблевій майстерні. Жили в Черкасах, у звичайній двушці на третьому поверсі, з видом на тополі та сміттєві баки.
Лариса Федорівна мешкала через дві автобусні зупинки, у будинку з ліфтом, що вічно ламається.
***
Все почалося навесні, коли Лариса Федорівна зателефонувала Назару і поскаржилася, що їй важко ходити на ринок одній. Спина боліла, коліна нили, сумки непіднімні. Назар обернувся до мене:
– Нелю, може, сходиш із мамою? Супроводиш. А то їй уже важко одній.
Я, звісно, сходила. Лариса Федорівна вручила мені на вході аркуш із зошита, списаний дрібним почерком: картопля, морква, капуста, курка, сир, сметана, яблука, цибуля.
Ми ходили по рядах довго – у мене навіть ноги загули. Свекруха мацала кожен помідор, торгувалася із продавцями за кожну гривню.
Двічі вона відправляла мене назад до м’ясного ряду, тому що «той шматок був кращим, це я точно пам’ятаю, бери третій з краю». Я несла чотири пакети і подумки лаяла саму себе на чому світ стоїть. Ну, навіщо? Навіщо я на все це погодилася?!
Лариса Федорівна йшла поруч без нічого, з однією маленькою сумочкою через плече. І командувала:
– Обережніше, Нелько. Не наступай на цю ділянку! Бачиш же, що плитка тут розбита. У пакеті яйця, зараз розкокаєш їх!
Я перехопила пакет, відчула, як луснула ручка на одному з них. Накаркала… На щастя, я встигла його підхопити знизу. Свекруха зупинилася біля прилавка з медом, скуштувала три сорти ложечкою, вибрала найдорожчий і кивнула мені:
– Нелю, заплати. Я потратилася.
Я заплатила зі своїх. По дорозі свекруха голосно мені оголосила:
– Ти, Нелько, не хвилюйся. Я тобі гроші потім віддам. Ось зберуся до вас у гості, привезу. Ходімо ще в рибний зайдемо. Мені нещодавно так камбали захотілося… Згадала, як батько в дитинстві нам її смажив. Та ворушись ти!
Купили і рибу, і лоток свіжої ягоди, і дві тушки домашньої кури. Платила за все я. Звичайно, хто ж ще …
Прошаблавшись на ринку кілька годин, ми нарешті завантажилися в автобус, і я прилаштувала пакети біля ніг. Свекруха сіла, розправила блузу і заявила:
– Це ми вдало прошвирнулися! Наступної суботи теж підемо. Мені ще крупи потрібні, і мильно-рильне закінчується. А, і капці подивитися не заважало б. Мої зовсім розвалилися.
Не попросила, не спитала – оголосила! Можна сказати, що перед фактом поставила. Я помовчала з хвилину, зібралася з духом і випалила:
– Ларисо Федорівно, наступної суботи я не зможу. У мене свої справи.
Свекруха подивилася на мене з таким подивом, ніби я сказала, що земля квадратна. І промовчала.
Через вікно я побачила, як жінка похилого віку біля лотка із зеленню передавала продавчині картку. Їй складали замовлення в коробку та записували адресу. Привезуть до дверей.
Подумала ще: ось чудовий варіант! Чому не можна все, що потрібно, замовити? Привезуть у найкращому вигляді! Але Лариса Федорівна слова “доставка” не визнавала. Ні, і все!
А за тиждень свекруха зателефонувала знову.
***
Список вона мені надіслала на телефон: півтора аркуша із зошита, сфотографованих на камеру. З’явилися пункти з позначками:
– Баранина, але тільки в Ашота, він у другому ряду праворуч. – Зелень – не мляву, понюхай базилік, яблука – помацай кожне, м’які не бери.
А потім прийшло друге фото.
Я придивилася і дар мови втратила: розклад! Час, ряди, маршрут, яким зручніше всього добиратися в годину пік до ринку.
Я, звичайно, не втерпіла і показала фотографії Назару. Він знизав плечима.
– І що, Нель? У цьому є щось страшне, не розумію? Тобі складно на прохання мами змотатися на ринок?
– Назаре, у мене субота – єдиний нормальний вихідний! Я працюю цілий тиждень! Коли мені прати, готувати, по-твоєму? До дачі ми коли дістанемося?!
Назар знизав плечима ще раз:
– Ну домовтеся як-небудь … Нелю, не втручай ти мене в це все!
Назар взагалі не любив вникати в те, що стосувалося його матері та мене. Він вважав за краще жити спокійно.
Я зателефонувала Ларисі Федорівні у п’ятницю і пояснила:
– Щосуботи їздити з вами на ринок у мене не вийде. Може, раз на два тижні? А в інший час можна замовити продукти, зараз привозять прямо до дверей, навіть м’ясо та молочне, – все свіже.
– Я виростила тобі чоловіка. Годувала та одягала, доки на ноги не поставила. А ти не можеш донести мені сумку? Я тебе правильно зрозуміла, ти мені відмовляєш?
– Я не говорю, що не можу. Я пропоную компроміс…
– Тобі важливіше лежати на дивані, ніж допомогти хворій людині?
Вона скинула дзвінок. Природно, за п’ятнадцять хвилин зателефонував чоловік.
– Мама там ридає! Дзвонить, скаржиться на тебе. Нель, ну що за викрутаси? Ти чого маму до істерики доводиш?
– Назаре, ніхто її не доводить! Я просто запропонувала їй раз на два тижні їздити на ринок. Ну в чому пробліма продукти ці замовити?!
– Ти чудово знаєш, що кур’єрам мати не довіряє! І я, до речі, також! Чи мало що там у магазині зберуть? Привезуть тухляк, а мені потім бігати з поверненням? Нелю, з’їзди з матір’ю на ринок!
Я кинула слухавку. Що можна пояснити людині, яка мене не чує?!
Через пару хвилин я передзвонила свекрусі і сказала:
– Ларисо Федорівно, давайте так. Я ходитиму з вами на ринок двічі на місяць. Решта – або замовляєте з доставкою, або нехай привозить Назар. Іншого варіанта у мене немає!
Свекруха сказала одне слово:
– Подивимося.
На роботі у понеділок Оксана розповідала за обідом, як її брат щовихідних возить свою матір магазинами.
– Сам, на своїй машині та за своєю ініціативою! І нормально, ні на що не скаржиться. Це ж його мати і його прямий обов’язок. Ну чому дружина повинна зі свекрухою по пів дня тягатися?
Я промовчала, але фраза засіла.
Потім я кілька разів повторювала про себе її і відразу проганяла: ну а як інакше? Назар працює, йому ніколи, втомлюється він дуже. Хоча… В суботу він зазвичай дивиться футбол, міг би матір на машині звозити…
***
Лариса Федорівна моє двічі на місяць сприйняла по-своєму. Наступної суботи зателефонувала о сьомій ранку і повідомила, що чекає до дев’ятої біля під’їзду. Я сказала, що в мене запис до стоматолога – зуб нив третій тиждень, і я нарешті записалася.
Свекруха не стала передзвонювати. Вона подзвонила Назару. Чоловік, напівсонний, матір вислухав і мені велів.
– Стоматолога скасовуй давай! Мамі на ринок треба.
Я очманіла. Він чудово знав, як я мучаюся, знав і вимагав скасувати лікаря?
– Ти зовсім, чи що? Не скасовуватиму я запис!
– Нелю, потерпи ще тиждень. Мамі терміново треба! Знову ти до сліз її доводиш?
Ми з чоловіком сварилися, і я запис перенесла.
Насьорбалася ліків, щоб біль заглушити, і поїхала зі свекрухою на ринок. Лариса Федорівна зустріла мене біля під’їзду з двома порожніми сумками-візками та новим списком на двох повних аркушах.
– Нелю, сьогодні ще на господарський заїдемо. Мені потрібна нова швабра, щітка для ванної та ганчірки для підлоги. Придивися мені прищіпки, старі всі полопалися. І ще щось… Забула! Згадаю – скажу.
Ми ходили до обіду. Я тягла сумки, поверталася по забуту сітку картоплі, стояла в черзі за рибою, поки Лариса Федорівна чекала на лавці біля входу.
У господарському вона перебрала всі швабри, забракувала кожну і зрештою купила першу, яку брала в руки. Ганчірок взяла упаковку, прищіпок – дві. Все це тягла я.
На зворотному шляху свекруха мені голосно гуділа під вухо:
– Наступного тижня теж поїдемо. Так… Мені потрібен кріп, але тільки свіжий, щоб міцний пучок був. Ще хурма, як завезуть. І про тюль запам’ятай. Старий мені не сподобався. Жовтий якийсь, дратує.
Вона говорила зі мною, ніби з помічницею, що приходить по господарству. Командним тоном, що заперечень не терпить. А я знову промовчала.
***
А за тиждень, у неділю, Лариса Федорівна покликала нас на «сімейний обід». Повинна була ще й зовиця з чоловіком приїхати. Ми з Назаром пішли. На столі стояли салат та пиріг, який свекруха попросила мене спекти напередодні.
Бесіду вели неспішну, хто куди їздив, як справи на роботі. А потім Лариса Федорівна раптом сказала:
– Ось, Оленко, розповім тобі історію. Попросила Нелю допомогти мені з покупками, то вона через раз відмовляється. То стоматолог, то прання, то ще щось придумає. Я, хвора людина, повинна сама тягати сумки! Образливо так, їй-богу!
Олена дивилася на мене з осудом.
– Нелю, правда. Мамі важко, ти ж бачиш. Могла б і частіше.
Я хотіла заперечити, пояснити про перенесеного стоматолога. Але не встигла. Назар сказав:
– Мамо, звісно. Неля ходитиме щосуботи. Я з нею поговорю.
Вуха спалахнули. Засмоктало десь під ребрами, дихати виходило лише через раз. Я посиділа секунд тридцять, дивлячись на пиріг, що пекла до півночі, а потім встала, пройшла до передпокою, взяла дві сумки-візка. І принесла до столу. Поставила перед Назаром.
– Ось, – сказала я тихо. – Ти, Назаре, і поведеш свою маму на ринок. Щосуботи, як домовився! Списки у неї готові, розклад складено. Я своє відходила!
За столом ніхто не рухався. Олена завмерла з ложкою на півдорозі. Її чоловік дивився в тарілку. Назар почервонів.
– Нелю, ну ти чого…
– Я нічого! Ти за мене вирішив, тепер сам виконуй. Ти жодного разу не запропонував поїхати замість мене! Жодного разу за всю весну. А розклад мені складати – будь ласка!
Лариса Федорівна подивилася на сина.
– Назаре, скажи їй! Це що за вибрики?!
– Мамо… – Назар глянув на сумки біля своїх ніг і замовк.
Я зняла куртку, повісила на спинку стільця та сіла назад. Відрізала собі шматок пирога і стала їсти.
***
З тієї неділі минула ціла осінь. Юхим возив матір на ринок по суботах, перші рази похмурий і мовчазний, потім звик. Тягав ті самі сумки, торгувався за списком, стояв у черзі за рибою.
Після третьої поїздки Лариса Федорівна стала замовляти важке з доставкою.
Мені свекруха більше не дзвонила. Розкладу не надсилала. Коли ми бачилися на сімейних обідах, вона дивилася повз мене, постукуючи нігтем по блюдцю.
Олена якось сказала телефоном:
– Ти різко тоді вчинила. Мама образилася.
Я нічого не відповіла, хоча й дуже хотілося. Навіщо? Якщо людина нахабна. – то це на все життя! Тільки нерви собі зайвий раз псувати, – перетопчуться…
А як би ви вчинили в цій ситуації? Залишайте свої думки в коментарях, підтримайте автора вподобайками!
