– Ліно, приїжджайте завтра до нас на новосілля, – радісно повідомила Аріна. – Ми вас запрошуємо!
На тому кінці повисла тиша. Потім Ангеліна перепитала, розтягуючи кожне слово:
– Як це – на новосілля? Ти про що взагалі?
– Про те, що ми з Ярославом купили трикімнатну квартиру в новобудові, – Аріна не змогла стримати посмішки, хоча сестра її й не бачила. – Відразу з оздобленням, уявляєш? Заїдь і живи. Ми вже переїхали.
– І ти мовчала? – В інтонації сестри прослизнуло щось колюче, зовсім не схоже на радість. – Чому не сказала раніше?
– Боялися наврочити, Гелю. Стільки разів усе зривалося, то ціна злітала, то продавець пропадав. Не хотіли розповідати, доки не підпишемо все до останнього папірця. А вчора забрали ключі – і ось. Новосілля у нас!
– Ну… вітаю, – видавила Ангеліна. – Ми з Денисом приїдемо, звісно.
– Чекаємо на вас до третьої! – Аріна поклала слухавку й упіймала себе на тому, що радіє зовсім, як у дитинстві.
***
Наступного ранку Аріна прокинулася раніше за будильник. До десятої на кухні вже стояли три салати, запікалося м’ясо, а по квартирі плив запах домашнього пирога з яблуками. Ярослав заглянув на кухню, притулився до одвірка і засміявся.
– Ти прямо пурхаєш по квартирі. Я тебе такою щасливою давно не бачив.
Аріна підійшла до нього, уткнулася чолом у плече.
– Три роки, Ярославе! Три роки ми збирали на цю квартиру. Відмовляли собі у всьому. І ось вона – наша. Розумієш? Наша!
Він поцілував її в верхівку, притискаючи до себе ще ближче. Він поділяв захоплення дружини.
***
Ангеліна з Денисом приїхали рівно до третьої. Щойно вони встигли натиснути на дзвінок, як Аріна відчинила двері.
Вона буквально світилася від радості: міцно обійняла сестру, кивнула Денису і тут же потягла їх у квартиру, поспішаючи показати, як усе облаштувала.
– Ось вітальня – дивись, вікна на парк виходять. Кухня така простора, я мало не заплакала, коли побачила. А тут буде спальня, а тут – поки що порожня, але ми вже обрали меблі.
Денис йшов слідом, заклавши великі пальці у кишені джинсів. Кивав коротко, похмуро, наче його привели на огляд чужого офісу. “Непогано”, – кинув він у коридорі, розглядаючи стелю. І все.
Аріна не стала звертати на нього увагу – Денис завжди був скупий на емоції. Вона дивилася на Ангеліну, та чекала на її реакцію.
Але сестра мовчки чіпала підвіконня, заглядала у ванну, мацала кахлі – і жодного захопленого «ой, як гарно» чи хоча б чергового «класна квартира». Просто кивала, відтискуючи губи.
– Напевно, просто втомилася після дороги, – подумала Аріна і повела всіх до столу.
За вечерею розмова пішла легше. Ярослав підкладав гостям м’ясо, Аріна розливала чай, Денис нарешті розтанув і навіть похвалив пиріг. А потім Ангеліна відставила чашку і запитала, дивлячись кудись повз Аріну:
– В іпотеку квартиру взяли?
– Ні, – Аріна похитала головою. – У Дениса стартовий капітал був. Решту накопичили та купили відразу. Жодних боргів перед банком.
Ангеліна моргнула. Денис перестав жувати. Ярослав накрив долоню Аріни своєї й тихо, з теплотою, яку він зазвичай ховав від сторонніх, промовив:
– Тепер можна і про дітей подумати.
Аріна посміхнулася йому, і в цьому короткому жесті нарешті виплеснулося все те, що вона так довго тримала всередині.
Вся та вимотувальна звичка рахувати кожну гривню та нескінченну тривогу, що вони не витягнуть і прогорять в останній момент. Тепер це було байдуже. Вони впоралися, і це було єдине, що мало значення.
Ангеліна повільно кивнула. Вона провела пальцем по краю чашки й дуже тихо заговорила. Але в кухонній тиші її голос пролунав так різко, що кожне слово буквально шкрябало по нервах.
– Ось як! А ти, Аріно, казала, що грошей у вас нема. Пам’ятаєш? Коли я пів року тому двісті п’ятдесят тисяч у тебе просила.
Аріна почервоніла. Шматок пирога, який вона щойно намагалася проковтнути, став у горлі грудкою. Вона запила його чаєм, поставила чашку і тихо сказала:
– Ліно, це трохи інше.
– Як трохи інше? – У погляді Ангеліни не залишилося і натяку на теплоту. – Я просила двісті п’ятдесят тисяч! Лише! На дачу. На дачу, Аріно, а не на дурницю якусь!
– А ти мені в обличчя заявила, що грошей нема! Пам’ятаєш? Я пам’ятаю. Дослівно пам’ятаю. «Ліно, ну немає в нас зараз, вибач».
– А за пів року ви купуєте троячку за мільйони! За мільйони, Аріно! А для рідної сестри ти двісті п’ятдесят тисяч пошкодувала.
Аріна спохмурніла. Усередині закрутилося щось каламутне, неприємне. Не агресія ще, але вже близько. Тому що Ангеліна дивилася на неї так, наче зловила на брехні. А Аріна не брехала. Ні тоді, ні зараз.
Вона прокашлялася і заговорила спокійно, підбираючи кожне слово:
– Ліно, я не могла тоді дати тобі ці гроші. Тому що вільних грошей у нас справді не було.
– Це як розуміти? – Ангеліна примружилася.
– Це означає, – втрутився Ярослав, – що гроші лежали на накопичувальному рахунку, під відсотки. Ми їх не знімали та не чіпали, тільки доповнювали.
– Вільних коштів, тих, якими можна було розпоряджатися, залишалося в нас зовсім небагато. І навіть, якби вони були – Ліно, ти серйозно вважаєш, що ми повинні були віддати двісті п’ятдесят тисяч, коли самі три роки збирали на житло?
Ангеліна смикнула підборіддям, наче її клацнули по носі.
– А, звичайно! Я так і знала! Ви просто жадібні. Обидва. Думаєте тільки про себе, про свою дорогу квартиру, про свої плани. А те, що сестра просить – це дрібниці, так? Це можна проігнорувати?
Вона обернулася до Аріни, і обличчя її пішло червоними плямами.
– Ти дуже змінилася, Аріно. Як вийшла заміж, так і все, ніби підмінили. Тобі квартира важливіша за щастя рідної сестри! І я знаю, звідки ноги зростають. Це все твій чоловік, він тебе налаштував, він з тебе скнару зробив, бо він…
– Досить! – Аріна різко підвелася зі свого місця.
– Ти не ображатимеш мого чоловіка! Ні за цим столом, ні деінде! Ярослав три роки орав разом зі мною, економив на всьому, щоб ми могли жити нормально! Не смій його чіпати!
Ангеліна відкрила рота, але Аріна не дала їй вставити ні слова.
– І якщо вже ми заговорили про справедливість, Ліно, давай згадаємо дещо. Бабусину квартиру – пам’ятаєш? Батьки відписали її тобі. Тільки тобі!
– Тому що ти вже заміжня була, бо тобі «потрібніше», бо в тебе Денис та плани на життя. А мене відправили у вільне плавання! Ні квартири, ні допомоги – розбирайся сама, Аріно, ти ж у нас розумна!
Ангеліна піднялася.
– Це взагалі не має відношення до справи! Ми зараз не про квартиру бабусі говоримо!
– Ще і як має! – Аріна не відвела погляду. – Тобі не треба було думати, де жити. Тобі все дісталося безплатно! А мені довелося починати з нуля. І так, Ліно, для мене власне житло було важливіше, ніж твоя дача! Вибач, але це так!
Ангеліна схопилася зі стільця. Чашка хитнулася, і чай хлюпнув на скатертину.
– Ти егоїстка, Аріно! Мені однушку відписали, стару, без ремонту! А ти собі троячку в новобудові купила! З оздобленням! І ти мені тут про справедливість розповідаєш?
– Я з чоловіком три роки на неї збирала! Власними силами. Ні в кого й гривні не попросила, – ні в мами, ні в тебе, ні в кого. Тому всі свої претензії, Ліно, можеш залишити при собі!
Ангеліна схопила сумку зі спинки стільця. Сестра вилетіла з помешкання мовчки. Денис буркнув щось на кшталт “ну ви даєте” і потягнувся слідом.
Не минуло й години, як задзвонив телефон. На екрані висвітлилося “Мама”.
– Аріно, як ти могла?! – Мати навіть не привіталася. – Ангеліна подзвонила мені вся у сльозах! Ти рідній сестрі відмовила, а собі купила хороми! Що ти за сестра така?
– Мамо, – Аріна притиснула телефон до вуха і заплющила очі, – якщо ти дзвониш не для того, щоб привітати нас із покупкою квартири, то нам розмовляти нема про що, – і натиснула відбій.
Ярослав підійшов до неї ззаду, обійняв за плечі. Аріна уткнулася йому в груди і якийсь час просто стояла так, дихала, намагалася вгамувати серце.
– Як вони можуть бути такими? – спитала вона глухо. – Ми три роки горбатилися. Відмовляли собі у всьому. А вони не можуть просто порадіти. Просто сказати «молодці». Чому, Ярославе?
Він помовчав. Погладив її по голові.
– Не знаю. Чесно, не знаю. Але ти не повинна через них псувати собі настрій. У тебе є своя сім’я, Аріно. У тебе є я.
Аріна кивнула головою. Так, вона була не одна. Поруч була людина, яка щиро її любила. Як і вона. І це було головне.
А “родичі”, – бог їм суддя! Хай хоч позеленіють від заздрощів та жадібності! Тут ще питання, хто тут скнара?
Що ви скажете про претензії Ангеліни? Чи слушно вчинила Аріна? Залишайте свої думки в коментарях, підтримайте автора вподобайками!
