Юля сиділа на кухні та з задоволенням пила чай, що охолонув. Молодший, Мишко, якому було всього чотири місяці, спокійно спав у ліжечку. Старша, Катюша, їй було три, теж задрімала, і Юля могла насолодитися тишею та невеликою перервою.
Після сну Юля з дітьми планувала піти гуляти, якраз дочекаються тата з роботи, разом сходять у магазин, а потім додому.
– Добре б сьогодні лягти раніше, – думала Юля. – А то завтра ранній підйом. Треба приготувати поїсти, випрати, сходити погуляти, відвести Катю на заняття. А ще й свекри хотіли заїхати… – від цієї думки Юля зітхнула.
Не те щоб вона не любила свекрів. Просто вони були такими складними, своєрідними. Приїжджали два рази на місяць, на «день народження» дітей, – могли, щоправда, з’явитися і в інший день.
Тут головне було з’явитись. Просто так, для галочки. Сідали за стіл, пили чай, розповідали про свої справи, про дачу, про сусідів, про політику. До дітей не підходили. Зовсім!
Мишко, загалом, і не вимагав уваги. В основному спав, чи був у мами на руках, а ось Катя… вона була не проти поспілкуватися з бабусею та дідусем.
Дівчинка намагалася привернути увагу, але бабуся якось мляво на це реагувала. Кивала без особливого інтересу і знову перемикалася на щось важливіше. Свекор і зовсім вдавав, що нічого не помічає.
Після таких візитів Юля почувала себе вичавленою, як лимон. Їй у такі моменти доводилося не лише стежити за дітьми, а й зображати гостинну господиню.
Підтримувати бесіду, подавати частування, а потім ще й прибирати за гостями. Чоловік Сашко, звичайно, допомагав, але все одно основне навантаження лежало на її плечах.
Того вечора Юля наважилася поговорити з чоловіком. Поки Катя порпалася в пісочниці, а Мишко дрімав у візку, Юля промовила, дивлячись на чоловіка:
– Саш, сьогодні твоя мама дзвонила, сказала, що вони завтра з Геннадієм Петровичем заїдуть.
– Так. Я знаю. Мама і мені дзвонила. Зараз тоді зайдемо в магазин, купимо все, що потрібно, щоб тобі не тягати сумки.
– У магазин ми, звичайно, сходимо, але… Сашко, – Юля все ж таки зважилася, – я не хочу, щоб твої завтра приходили.
– Чому? Вони тебе чимось образили?
– Так… ні… Я не знаю, як це пояснити. Але я… я дуже втомлююсь від їхніх візитів. Вони начебто приїжджають відвідати онуків, але до дітей не підходять, сидять за столом, щось обговорюють.
– Гаразд, Мишко ще маленький, з ним не пограти, але Катя… вона привертає увагу, несе іграшки, а їм байдуже. У їхні приїзди я почуваюся мавпою на арені цирку.
– Я мушу розважати твоїх батьків, спілкуватися з ними, годувати, напувати, а ще стежити за дітьми і… Я дуже втомилася. Я не можу так більше.
Побачивши, що у дружини в очах стоять сльози, Сашко обійняв її.
– Я поговорю з батьками. Думаю, вони мене зрозуміють і почують.
Розмова вийшла непростою. Батьки образилися.
– Як же так? Ми ж до онуків приїжджаємо! – обурювалася свекруха.
– Ми ж їх любимо! – підтакував свекор.
– Любите, але коли приїжджаєте, навіть не контактуєте із дітьми.
– Ну… Мишко ще маленький, я вже й не пам’ятаю, як поводитися з такими малюками, – промовила мама, ніби намагаючись виправдатись.
– А Катя?
– Вона ще трохи підросте, і ми почнемо її брати гуляти. А поки якось боязко…
Сашко спробував пояснити батькам, що згодом може бути пізно, але ті не чули.
У результаті візити припинилися. Дзвінки, звичайно, залишилися, але й вони стали рідшими. Юля зітхнула з полегшенням.
Ішов час. Катя і Мишко підросли, стали ходити в дитячий садок. Юля нарешті відчула, що в неї з’явилося трохи вільного часу. І тут свекри, які до цього згадували про онуків лише на свята, запалали до них любов’ю.
– Юлю, ми хочемо забрати Катю та Мишка на дачу! – щебетала свекруха телефоном. -Там так добре, свіже повітря, ягоди!
– Ми хочемо зводити їх в зоопарк! – підтакував свекор. – Купимо їм морозиво, покатаємо на атракціонах!
Юля була збентежена.
– Я поговорю з дітьми, якщо вони захочуть, то не проти.
Діти навідріз відмовилися проводити час із бабусею та дідусем.
– Ми їх не знаємо, – на правах старшої сказала Катя, – я не хочу з ними нікуди йти.
Мишко був солідарний з сестрою, вони були близькі, добре спілкувалися, і він точно нікуди не пішов би без Катюші.
Юля намагалася пояснити дітям, що це такі ж бабуся та дідусь, як дідусь Діма та бабуся Тоня, її батьки. Але діти все одно не хотіли.
Вони не знали батьків свого батька. Їхні приходи у гості на свята та мінімум спілкування, не робили їх близькими чи друзями.
Юля спробувала у коректній формі донести до свекрухи відповідь дітей. Та, звісно, розлютилася.
– А що ви їх взагалі питаєте? – Почула в слухавці голос свекра Юля. – Маленькі ще, не мають права голосу.
– Хочуть, – не хочуть! Посадили в машину і привезли… – Чоловік ще щось говорив, але Юля вже не розібрала. Вона хотіла відповісти на слова, які вдалося почути, але тут вибухнула свекруха.
– Це ти налаштувала онуків проти нас! – Кричала на Юлю свекруха. – Ти не даєш нам спілкуватися з ними! Я подам на тебе в суд!
Юля здивувалася. Вона точно не очікувала на таку реакцію. Юля намагалася виправдатись, щось пояснити, але куди там. Втомившись від криків і безпідставних звинувачень, Юля поклала слухавку.
Увечері вона поговорила із чоловіком. Сашко вислухав дружину, переговорив із дітьми, потім зателефонував батькам.
Він намагався донести до них, що діти мають право вирішувати, як їм проводити час: їхати до бабусі та діда, сидіти вдома, йти з батьками в парк.
– Мишко і Катя не безмовні ляльки! У них є право вибо … – казав Саша, але мати його перервала, знову починаючи гнути свою лінію і звинувачувати у всіх гріхах невістку.
Юлі було неприємно. Вона спробувала ще раз поговорити зі свекрухою, але знову зіткнувшись із негативом, відступила.
Звела спілкування зі свекрами нанівець. Сама Юля більше їм не дзвонила, на дзвінки відповідала, але вони були рідкісними і переважно з розряду:
– Не можемо додзвонитися до Сашка, у нього все нормально?
Сашко підтримував дружину. Сам він спілкувався з батьками, але Юлю кривдити не дозволяв. Так і жили…
Чи зможе колись наступити у цій сім’ї мир? Сказати складно. Для цього всім дорослим треба добре попрацювати.
Свекрам зрозуміти, що кохання онуків неможливо ввімкнути за помахом чарівної палички, а Юлі та Саші самим почати проявляти активність.
Приїжджати з дітьми в гості до свекрів, залучати тих до турбот про онуків. Тоді, можливо, все й налагодиться. Чи захочуть дорослі працювати в цьому напрямку? Питання риторичне…
А ви що скажете з цього приводу? Дійсно винна невістка? Залишайте свої думки в коментарях, ставте вподобайки!
