Максим, узявшись у боки, зустрів мене в порозі. Окинувши мене докірливим поглядом, він спитав:
– Ти бачила час?
– Бачила, – втомлено знімаючи з шиї шарф, відповіла я.
– У тебе до котрої годин робочий день? До шостої? Тоді якого біса ти повернулася о дев’ятій? Тобі за це заплатять, чи що? – почав сипати запитаннями Максим.
– Ти маленька дитина і не зможеш без казки лягти спати? – Я акуратно зняла з ніг чоботи.
– Ти мені запитанням на запитання не відповідай, – схрестив руки на грудях чоловік. – У тебе чоловік взагалі, якщо ти не забула.
– Не забула. Хочеш, щоб я з тобою сиділа поруч? – уїдливо засміялася я.
Проте полеміка зі мною Максима не влаштувала. Він збирався з’ясувати, де я почала пропадати вечорами.
– Ти вже не вперше приходиш з роботи додому пізніше за певний час, – ніяк не вгамовувався чоловік.
– Я заробляю гроші, і якщо є така необхідність, то залишаюся, – коротко відповіла я, бажаючи, щоб чоловік відстав від мене з розпитуваннями.
– Я маю припущення, що в тебе хтось з’явився, – роздратовано промовив Максим.
– Так, робота, – я зняла куртку і, повісивши на вішалку, одразу ж шмигнула у ванну кімнату.
Проте, на цьому допити не скінчилися. Чоловік продовжив дошкуляти мені й за кухонним столом.
Повечерявши, з незадоволеним обличчям я пішла до спальні.
На ранок Максим ходив по кухні з надутими губами. Усі мої питання чоловік демонстративно ігнорував, тож я вирішила махнути на нього рукою.
Увечері, після роботи, на мене чекав великий скандал. Максим, спустошивши пляшку, закотив істерику. Не бажаючи слухати його чергове марення, я розвернулася, і мовчки вийшла з квартири.
Цю ніч я провела у подруги. Наступного дня ми побачилися лише ввечері. Максим знову ходив з надутими губами, й не розмовляв зі мною, але і я не надто хотіла з ним контактувати.
Проте, наступного дня чоловік не витримав, і сам завів зі мною розмову.
– Чого ти до мене причепився? – не витримавши, розлютилася я. – Я заробляю на машину. Хтось повинен це робити.
– Не сміши мене. Ти заробляєш на машину? – Розплився в посмішці Максим. – Яким чином?
– Головою, – огризнулася я.
– І багато заробила? – уїдливо хихикнув чоловік. – Тисяч десять хоча б є?
– Яка різниця? – сердито насупилась я.
– Ну, потім покатаєш мене на своїй таратайці за десять тисяч гривень, – заливався сміхом Максим.
Насмішки чоловіка сильно образили мене. Я вирішила більше жодного слова не говорити йому з приводу машини.
Однак Максим, дізнавшись, що я накопичую на автомобіль, відстав від мене і перестав дорікати за те, що я пізно поверталася додому. Але іноді він жартував з мене, питаючи, скільки гривень я сьогодні накопичила.
Я намагалася гостро не реагувати на шпильки чоловіка, і лише усміхалася у відповідь.
Цілих півтора року я займалася тим, що збирала на покупку машини. Через пів року, ввечері, я переступила поріг квартири з сяючими очима.
– Я купила машину! – випалила я, вкрай приголомшивши чоловіка, що жував бутерброд.
– Як купила? – Максим різко перестав їсти. – Яку ти купила і за скільки? Чому зі мною не порадилася? – додав він і, кинувши бутерброд, почав швидко одягатися. – Іди показуй!
Не дочекавшись від мене відповіді, чоловік вискочив за двері, та потягнув мене за рукав. Через пару хвилин ми опинилися внизу. Максим першим вискочив з під’їзду і розгублено дивився на машини.
– Яка наша? – глухо спитав він, схвильовано оглядаючи припарковані автомобілі.
– Оце! – Я злегка злякано тицьнула пальцем у білу Тойоту.
Максим стрімголов кинувся до неї, й став уважно розглядати автомобіль.
– Скільки коштує? – штовхнувши по колесу, спитав чоловік.
– Триста тисяч, – невпевнено відповіла я, нутром відчувши, що на мене чекає осуд.
– Скільки, скільки? – Максим приголомшено схопився за голову. – Ти з глузду з’їхала? Накопичила таку суму і спустила на мотлох? Про що ти тільки думала? Можна було взяти за цю суму іншу! Якщо не розумієш нічого, навіщо було брати!
– Максе, а ти не знахабнів? – з образою гаркнула я. – Ти ні гривні в неї не вклав, і ще смієш мене засуджувати? Це моя машина!
– Взагалі-то ти моя дружина, яка нишком копила гроші, й купила без моєї згоди старий тазик! – обороняючись, промовив Максим. – Ти спустила гроші на іржу! Це справжнісінька зрада! Дай мені ключі!
– Ні, – Я схрестила руки на грудях. – Нічого ти не отримаєш. Це моя машина!
– Ти з мене дурня не корч, я чудово розумію, що ти сама не могла накопичити триста тисяч гривень. А це означає, що ти крала з нашого спільного бюджету, – зробив висновок чоловік.
– Тому я маю на неї такі самі права, як і ти! І взагалі, я можу зробити висновки, що ти пила та їла, суто на мої гроші! Що це, як не злодійство?
– Не неси нісенітниці! Ти чудово знаєш, що я працювала щодня, щоб накопичити на цю машину! – Я войовничо стиснула кулаки, збираючись і надалі відстоювати свою позицію. – Ти не маєш на неї жодних прав!
– Дуже навіть маю, – сухо відповів Максим,- Ти моя дружина, і все рухоме і нерухоме майно належить нам двом. Давай ключі!
– Ні! – випалила я і, повернувшись, пішла до під’їзду.
Я ніяк не очікувала, що чоловік наважиться на наступний крок. Максим схопив мене ззаду за шарф і почав забрати ключі від машини.
Я чинила опір, і гризнула його за палець. Це, мабуть, було боляче і несподівано, що чоловік скрикнув і відпустив мене. Я скористалася можливістю і втекла в під’їзд.
Максим зайшов у квартиру за десять хвилин злий і роздратований. Він мовчки пройшов у кімнату і почав копатися в шафі.
Через пів години чоловік жбурнув мені в обличчя квитанції про оплату квартири за півтора року.
– Будь добра, поверни мені половину вартості, – холодно промовив Максим. – Весь цей час ти свої гроші відкладала, а я батрачив і оплачував твоє проживання.
– Ти знущаєшся? – насупилась я. – Я купила машину на гроші з підробітку.
– Які мали б осісти в сім’ї, – закінчив за мене фразу чоловік.
– Якби мені була не потрібна машина, я не підробляла б, – я спробувала достукатися до Максима і донести до нього, що він не мав жодного права на ці гроші.
– Плювати, – байдуже відповів чоловік. – Потрібно було тоді не брати підробіток. Тебе ніхто не змушував горбатитись на машину.
Слово за слово, і ми посварилися настільки, що я, не зважаючи ні на що, кинула чоловікові в обличчя:
– Тоді я з тобою розлучаюся!
– І ми поділимо твою машину! – Максим задоволено потер спітнілі долоні.
– І квартиру, попри те, що частину грошей на покупку дала твоя мати! – нагадала я чоловікові.
Після цих слів чоловік підібгав губи, ділити квартиру він зовсім не мав наміру.
– Гаразд, дідько з нею, із твоєю машиною, – пробурчав Максим і відстав від мене. – Теж накопичу, та куплю собі. Пройшов якийсь час, і ми з чоловіком помирилися, але осад у мене залишився!
Я інколи його підвозила, куди він просив, але самостійно кермувати не дозволяла, через що у нас були суперечки.
Сказав буде накопичувати – нехай накопичує, щоб не розслаблявся! Як ви вважаєте, я не перегнула палицю, коли “усунула” чоловіка від своєї автівки?
