Інга і Сергій познайомилися на четвертому курсі технічного універу. Сергій в той рік перевівся до них з іншого міста. У нього влітку помер батько, мати залишилася одна, і він вирішив перебратися ближче до неї.
Вони з Інгою полюбили одне одного, як то кажуть, з першого погляду. У грудні вони одружилися. А через дев’ять місяців Інга подарувала Сергію сина. Малюк був маленький, але спритний. «Спритний!» – сміялась Інга. Так і назвали Юрком – Юрієм Сергійовичем.
Сергій як міг допомагав молодій дружині. Прав пелюшки, готував їжу, коли Інга сиділа з малюком. Вставав вночі, щоб дати їй поспати і відпочити від вічно галасливого сина. Іноді ночами Сергій підробляв вантажником в супермаркеті – адже гроші зайвими не бувають, особливо для студентів.
Сергій не міг надихатися на свою другу половинку. Якось в пориві пристрасті він сказав Інзі: «Якщо ти мене коли-небудь зрадиш, мені далі жити нема задля чого». Інга запам’ятала його слова на все життя.
Закінчили універ вони в різний час. Спочатку Сергій, а через три роки і Інга. Сергію пощастило. Він влаштувався на великий завод і до сорока років став головним інженером. У Інги успіхи були по- скромніше, але і вона вже займала хорошу посаду в одній рекламній компанії.
Треба сказати, що всі двадцять років, які прожили вони разом тільки зміцнили їх шлюб. Інга до сорока років розцвіла. Вона з часом перетворилася на чарівну зеленооку жінку, на яку з захопленням задивлялися чоловіки. Сергій не був мачо, але мав ту непомітну мужню зовнішність, на яку западають представниці протилежної статі.
Так що увагою прекрасної половини людства він обділений не був. Живучи разом вони ніколи не давали приводу для сумніву в своїй вірності одне одному. Прожиті разом роки тільки зміцнили їхні почуття. І майбутнє здавалося їм щасливим і безхмарним.
Їхній син Юра вчився на вже четвертому курсі політеху і готувався стати інженером як батьки. Вже близько року він зустрічався з дівчиною і, судячи з усього, справа впевнено рухалася до весілля. Все почалося з того, що якось вранці на початку грудня їй зателефонувала найкраща подруга Марина.
Життя у подруги щось буде не зросталося, але повчати і давати поради Інзі вона не соромилася. Інга терпляче слухала, але ніколи не приймала її всерйоз.
– Привіт подруга! – Марина як завжди майже кричала в трубку, так що доводилося тримати її подалі від вуха,
– Ну, коли обновкою похвастаешься ?!
– Не зрозуміла, який обновкою? – здивовано запитала Інга.
– А що, твій тобі нічого не подарував? – в голосі Марини почулося розчарування.
– Я тиждень тому його в ювелірному магазині бачила. Він там якусь прикрасу купував, я подумала тобі подарувати хоче!
– Та ні, нічого такого не дарував. – Інга задумалася.
– Дивно, якщо чоловік купує дружині подарунок, то відразу дарує!
– Три ходки заміж не пройшли даром для Марини.
– А твій щось гальмує. Може бабу на стороні завів? Гаразд, не горюй, пока!
Марина відключилася. Інга поклала мобільник на стіл. Дійсно дивно. Якби Сергій щось купував, то вона б знала. Може Маринка помилилася? Вона допила каву і стала збиратися на роботу. Пробігаючи повз Ювелірного магазину, вона раптом несподівано для себе вирішила туди зайти. За прилавком стояла молода жінка і щось зосереджено розглядала на вітрині.
Інга вибачилася і розповіла жалісну історію про те, як чоловік подарував їй прикрасу (яку точно вона не знала, тому доводилося говорити обтічно), а вона не може розібратися з якого металу вона зроблена.
Історія, яку розповіла Інга була шита білими нитками, але дівчина наморщила лоба.
– Тиждень тому? Високий приємний шатен середніх років? Пам’ятаю, він приходив. Ви напевно про перстень. Так він з платини і діамант справжній.
Вона назвала ціну, і у Інги потемніло в очах. Сума була величезною. Подякувавши продавщицю. Інга вийшла з магазину. Так, справи! Подібного роду подарунків Сергій їй ніколи не робив. Звідки у нього такі гроші і для кого ж він купив цей перстень? Може і правда є коханка ?!
Інга на мить представила Сергія в обіймах іншої жінки. Їй стало погано. У грудях клекотіла образа і лють. Але вона взяла себе в руки, залишивши розборки на вечір. Прийшовши з роботи Інга на автоматі приготувала вечерю. Образа і злість на чоловіка не тільки не вщухли, а навпаки стали ще сильніше.
Нарешті прийшов Сергій. Він як завжди поцілував дружину, і обійнявши прошепотів:
– Ти сьогодні як ніколи чарівна! Інга ледь не задихнулася від люті, але взяла себе в руки.
Сергій пішов у ванну, а Інга витягла з піджака його мобільний. Так підозрілих дзвінків начебто немає. Шифрується гад! Серед повідомлень вона знайшла нагадування банку про щомісячну виплату в рахунок погашення взятого місяць назад кредиту. Ясно, ось звідки гроші на перстень! Вона відкрила «Вайбер». Її як струмом вдарило! Не видалена чернетка повідомлення, відправлений якийсь Олені Віталіївні.
«Кохана, дякую тобі за твою любов і терпіння. Як я люблю твої очі, твої волосся, твої руки. Ти для мене все і навіть більше, ти та, заради якої я почав жити і дихати. Я готовий носити тебе на руках все життя … »
Далі Інга читати не змогла, сльози застилали очі. Руки затряслися. Вона сунула телефон назад в кишеню піджака чоловіка, тому що побоялася що він випаде з її рук. Світ звалився. Залишилася порожнеча. Життя втратило свій сенс. Тільки одне крутилося в голові: «За що він так зі мною! Кобель, сволота! ».
Вона хотіла розшматувати Сергію обличчя. У тому, що коханка була вона вже не сумнівалася. І була вона мабуть давно. Занадто дорогий подарунок він їй подарував. Такі подарунки, як цей чортів перстень, випадковим подруга не дарують! З ванної вийшов Сергій.
– Зая, підемо вечеряти! – він витер мокре волосся і пройшов на кухню.
– Що у нас сьогодні, чим побалуешь?
– Їж без мене. – Інга не могла на нього дивитися.
– Мені погано, піду ляжу.
Сергій довго розпитував що трапилося, намагаючись допомогти. Але від такого лицемірства у Інги з очей бризнули сльози. Вона зачинила двері в спальню, запропонувавши чоловікові спати в залі на дивані. Сергій спробував розпитати її, довго стояв під дверима, але потім здався і пішов на кухню.
Інзі було так погано, що вона закусила кут подушки, щоб не завити від болю і відчаю. Заснула вона тільки під ранок. Сергій не став її будити і рано пішов на роботу. Інга подзвонила своєму директору і пославшись на хворобу взяла відгул.
Подзвонила Маринці і попросила приїхати. Потрібно було комусь виговоритися.
– Ну, кобелюга! – Навіть з якимось таємним захопленням вимовила Марина. – Двадцять років прикидався люблячим чоловіком. Всі вони сволочі, погані! Їм тільки одне треба …
Вона хоч і співчувала Інзі, але було видно, що в душі вона зловтішається. Але Інга вже нічого не помічала. Вона сиділа на табуретці і похитуючись з боку тихенько стогнала.
– А ти провчив його, нехай йому стане так само боляче. Ти дівчина молода, красива, заведи собі мужика і відірвися по повній. Зрадь йому прямо на подружньому ліжку. Побачиш, відразу легше стане!
– Марина навіть зашарілася від збудження. Інга підняла на неї заплакані червоні очі.
– А що, і зраджу. Нехай цей козел знає, як це боляче! – вона ще додала кілька невтішних епітетів на адресу зрадника чоловіка. Запілікав мобільний. Дзвонив Сергій.
– Рідна, у наших сусідів конвеєр став, терміново відправляють у відрядження, боюся, що затримаюсь до вечора. Вночі додому не поїду, приїду завтра годині об одинадцятій. Цілую, не сумуй.
Ось же лицемірна сволота! У Інги навіть подих сперло від такого нахабства. Знову до своєї @ ляді зібрався. Ну, буде йому сюрприз! Інга навіть приховувати свою майбутню зраду від чоловіка не збиралася.
Випровадивши Маринку, вона зателефонувала Стасу. Вони працювали разом, і він давно намагався залицятися, долаючи не двозначні натяки. Інга їх завжди відкидала. Але зараз час прийшов. Вони домовилися на десяту вечора у Інги вдома.
Вона покликала його під приводом, що навернулася програма в ноуті. І Стас, типу, обіцяв подивитися. Інга накрила стіл, прийняла ванну, одяглася відверто і стала чекати кандидата в коханці. Стас прийшов точно в призначений час. Він приніс квіти, пакет з фруктами і дві пляшки вина.
Вони присіли за накритий прямо в спальні за журнальний столик і романтична вечеря почалася.
Інга з якоюсьо люттю раз по раз спорожняла свій келих, намагаючись забутися. Вона не пам’ятала, як її роздягав Стас і як вони і опинилися в ліжку …. Вона прийшла в себе, коли коханець цілував їй груди.
– Що вже? – запитала вона, а про себе подумала: «веду себе як дура». – Звичайно, ти просто чудова! – Стас притиснув її до себе. – А твій точно сьогодні не з’явиться?
– Він не мій! – образа знову її захлеснула з головою. – Не з’явиться, він теж зайнятий сьогодні. Фраза прозвучала двозначно. Вона подивилася на годинник. Половина другого ночі.
Стас встав і пішов в душ. Інга відкинулася на подушки. Стас в усіх відношеннях був гірше ніж чоловік, і чомусь їй раптом захотілося, щоб зараз на його місці був Сергій. Вона навіть заплющила очі. Стало нити серце. Але свята помста відбулася! Раптово вона почула як клацнув замок вхідних дверей і знайомий голос промовив:
– Рідна, ти ще не спиш ?! – на порозі спальні виникла фігура чоловіка. Від хвилювання у Інги пересохло в горлі. Сергій ще хотів щось сказати, але в цей час з ванної вийшов Стас. Побачивши чоловіка він руками закрив своє господарство і бочком став пробиратися до кинутого на підлогу одязі. Сергій так і залишився стояти на порозі спальні. У кімнаті горіло неяскраве світло, і він добре бачив на ліжку оголене тіло дружини.
Чоловік мовчки дивився на Інгу і її коханця. І стільки болю було в його погляді, що Інга не витримала, її начебто прорвало. Вона стала кричати йому про загублене життя, про коханку, про те що вона теж має право.
Звинувачення були жахливі і безглузді. Інга – це прекрасно розуміла і через це кричала ще сильніше. Краєм ока вона бачила, як Стас, схопивши в оберемок свій одяг прослизнув повз Сергія до виходу.
У Інги почалася істерика. Сергій мовчки пройшов на кухню, набрав в стакан води, поставив на приліжковий столик із залишками романтичної вечері, потім все так же, не зронивши ні слова повернувся і вийшов.
Коли грюкнули вхідні двері Інга замовкла. Далі кричати і істерити не було сенсу. Вона згадала незрячий, повний болю погляд чоловіка і кутаючись у простирадло підійшла до вікна. Було добре видно, як Сергій вийшов з під’їзду, хитаючись як п’яний пройшов під деренчливим світлом дворового ліхтаря і зник в темряві …
Заснути в цю ніч вона так і не змогла. Стало їй легше? Вона не могла поки зрозуміти. Навколо неї утворилася якась дзвінка порожнеча. Ноги і руки не слухалися. Думки плуталися. Вона намагалася переконати себе, що вчинила правильно. Як то кажуть, око за око!
Вранці зателефонувала Маринка.
– У тебе все добре? Я зараз приїду. Коли Марина увійшла в квартиру Інга сиділа на кухні.
– Щось ти подруга зовсім погано виглядаєш! – Марина поставила сумку на підлогу. – У тебе двері не замкнені. Давай ка кави поп’ємо …
Інга мовчала, думок не було, тільки очі знову стали наповнюватися сльозами.
– Ну що, вигнала? – Марина розлила гарячу каву по чашках. – Сам пішов … – Інга в двох словах розповіла про нічні події.
– Правильно зробила! Так йому псові і треба, мабуть у своїй коханки зараз! – Марина сьорбнула гарячу каву. Інга підняла очі. Навпаки, на стіні висів календар. Сьогоднішня дата була обведена червоним фломастером. 6 грудня. Річниця весілля. Рівно двадцять років!
Від цього стало ще болючіше. Ну як він міг! У двері подзвонили.
– З’явився! Зараз на колінах повзати буде! – Марина поставила чашку. – Мені відкрити?
– Сиді, я сама! – Інга знову стала закипати. Але відкривши двері чоловіка не побачила. Перед нею стояли два молодих хлопця.
– Інга Вікторівна! Це вам! Один з хлопців поставив перед нею велику корзину з її улюбленими білими трояндами.
– Вітаємо вас з ювілеєм весілля! – сказав другий і простягнув їй квитанцію. – Розпишіться за доставку. Всього найкращого! Інга машинально занесла кошик на кухню і мовчки поставила на стіл. Білі троянди – її улюблені квіти. Кожен ювілей Сергій дарував їй такий букет. Раптом серед квітів вона побачила конверт. Всередині була коробочка, обшита червоним оксамитом і листівка.
Від передчуття непоправного лиха у Інги стислося серце. Вона намагалася прочитати листівку, але букви розповзалися і налазили одна на іншу. – Марина, прочитай! – вона простягнула листівку подрузі.
– «Кохана, дякую тобі за твою любов і терпіння. Як я люблю твої очі, твої волосся, твої руки. Ти для мене все і навіть більше, ти та, заради якої я почав жити і дихати. Я готовий носити тебе на руках все життя … З ювілеєм нас! Завжди твій Сергій ».
– Марина притиснула долоню до рота і злякано подивилася на Інгу. Інга відкривала коробочку, вже здогадуючись, що в ній лежить. Масивний платиновий перстень з діамантом, в якому відбивалося денне світло. На внутрішній стороні персня чітко була видна гравірування «Інзі від Сергія». Інга намагалася встати, але ноги не слухали її. Вона схопила мобільник і набрала той самий незнайомий номер з телефону чоловіка.
З протилежного боку відповіли швидко, немов спеціально чекали дзвінка. Жіночий голос вимовив. «Студія оперативної поліграфії« Кактус ». Мене звуть Олена Віталіївна, здрастуйте! »
Інга відключила телефон. Почуттів уже не залишилося, була тільки нестерпнна біль … Земля йшла з-під ніг! Вона вже все зрозуміла!
– Нікуди твій Сергій не дінеться, прийде як миленький! – Марина спробувала заспокоїти подругу.
Інга раптом згадала слова чоловіка «Якщо ти мені коли-небудь зрадиш, мені далі жити нема задля чого» … – Він більше не прийде.
– Вона подивилася запаленими очима на Марину. – Ніколи … Її вії затріпотіли, і вона немов зламалася вмить – потупивши очі, відступила, впала на диван і заплакала, по бабські самозабутньо, захлинаючись, здригаючись всім тілом …
