Мене звуть Сергій. Мені 26 років, 4 роки тому закінчив ВНЗ, працюю за фахом, на здоров’я не скаржуся, але є проблемка.
Вірніше, проблемою її вважають мої друзі, я так до цього не відношуся. Йдеться про мої стосунки з дівчатами. Всі жінки, яких я любив, були старші за мене мінімум на десяток років.
Як так вийшло? Якщо згадувати юність, то можу сказати, що ровесниці мені подобалися. У школі навіть намагався «мутити» з парою однокласниць, але щось мене в них напружувало. Якась їх дівоча мінливість.
Далі звичайних поцілунків і обжимання справа не доходила. Першу любов я зустрів вже в інституті. Світлана, працювала у нас в бібліотеці, видавала книги студентам і була старша за мене на 10 років.
Причому вона проявила ініціативу. При підготовці до зимової сесії я часто заходив до читальної зали, помічав, як Свєта поглядала на мене і загадково посміхалася.
Одного разу, коли крім мене в залі нікого не було, вона попросила відкрити тюбик з клеєм, нібито той не відкривається, потрібна чоловіча сила. Ну, я і відкрив їй цей тюбик, а разом з ним – і наші відносини.
Через пару днів Світлана зробила мене чоловіком. Зустрічалися ми рік, розлучилися без особливих скандалів. Причина? Світлана почала натякати, що хоче дитину.
Я до цього в 19 років не був готовий, так що наші відносини поступово зійшли нанівець, тим більше, що разом ми не жили. Скінчилося тим, що Світлана звільнилася з бібліотеки і пішла з мого життя, а я з соцмереж пізніше дізнався, що вона вийшла заміж і народила дочку.
Другою жінкою виявилася інститутська викладачка англійської – Тетяна Олександрівна, шикарна 31-річна жінка. Я сам проявив ініціативу. Якось на третьому курсі попросив її про консультації після занять.
Консультації привели до ліжка і відносинам до самого закінчення ВНЗ. Тут уже все було серйозніше. З четвертого курсу я навіть почав жити у неї. Від своїх батьків ці відносини, як у випадку зі Світланою, приховувати вже не міг.
Предки, зрозуміло, були проти; сама ж Таня незабаром почала натякати, що хоче офіційних відносин. Загалом, до кінця навчання я був уже на такому взводі, що рішення проблеми знайшов в тому, що, отримавши диплом, пішов на рік в армію.
Таня мене чекати не захотіла – все-таки не дівчинка. Більше ми з нею не бачилися.
Після армійської служби, при проходженні медкомісії для влаштування на роботу, я познайомився з лікарем-терапевтом Анастасією. Настя стала моєю третьою любов’ю і знову ж виявилася старшою мене – на 12 років. Відносини з нею тривали у мене довше, ніж зі Світланою і Танею, – майже три роки.
Але завершилося все знову розставанням через моє небажання реєструвати відносини і заводити дитину (хоча до останнього морально я вже був майже готовий).
І ось тепер, оглядаючись на минуле, я думаю: а що мені дали відносини з трьома дорослими жінками? У чому були їхні мінуси, плюси? Навчили вони мене чогось?
Якщо говорити про мінуси, то вони були. Ні з Світланою, ні з Тетяною мені, було не реально завалитися на веселу студентську вечірку або приїхати до кого-небудь в гості на дачу.
Мої однокурсники і друзі мене б не зрозуміли. Мене ще під час навчання діставали їх підколки – про те, що мене тягне «на бабусь». Я на це намагався не звертати уваги, навіть жартував, що за частиною досвіду в ліжку ці «бабусі» дадуть фору нашим однокурсницям, хоча і розумів, що, з їхньої точки зору, мої відносини з дорослою бібліотекаркою (а потім – з викладачкою англійської) виглядали дивно.
Плюси, були присутні і навіть переважували мінуси. По-перше, Світлана і Таня зробили мене досвідченим чоловіком. Я знаю, чого хочуть жінки в ліжку. По-друге, мої відносини з ними змусили мене усвідомити, що я не випадково зустрічався саме з дорослими панянками – у них відсутня те, що мені так не подобалося в юних ровесниця – примхливість і легковажність.
До того ж, мої партнерки завжди були досвідченіші за мене в життєвому плані і багато чому мене навчили – в тому числі, тому, як серйозно ставитися до відносин з людьми, грошей і т.д.
Шкода мені, що мої любовні «зв’язки» закінчилися нічим? Скажу так: мені шкода моїх коханих.
Тепер-то мені зрозуміло, що ці відносини були з самого початку приречені. У 20 років я не міг дати своїм «дівчаткам» те, що вони хотіли. З іншого боку, зараз, коли я сам наближаюся до віку, в якому вони зустрічалися зі мною, мені все ясніше стає, що з дівчатами молодше мене я бути, напевно, не зможу – мені потрібна саме досвідчена, та що знає, чого вона хоче від життя , жінка, з якою ми будемо розуміти одне одного.
Тому, швидше за все, я буду шукати собі в дружини саме однолітку, але коли наближуся до тридцятника. Нещодавно до нас на роботу влаштувалася нова співробітниця, і я відчуваю, що мене до неї тягне. Але ж їй уже за сорок! Так, може бути, я все-таки «хворий» і чисто психологічно не можу бути з ровесницями? Ця думка мене лякає.
