Мабуть, кожна людина, вдається в питання, чи існує дійсно Всевишній?
Віряни, часом сумніваються в Його присутності, а атеїсти, навпаки, сумніваються в Його неіснуванні. У кожного на це свої причини.
У мені, якщо вдуматися, виховали віру в Бога. Особливо старалася на цей рахунок бабуся. Мене водили до церкви, вчили молитвам, розповідали щось з біблії. Я не хочу сказати, що мені це не подобалося, не в якому разі. Але, як і у будь-якої дитини, що володіє величезною фантазією, у мене в голові крутилися різні думки.
В принципі, вони і зараз крутяться. Я намагалася зрозуміти віру, зрозуміти Бога, світ. Я ніби й вірила, але мене відвідували думки, що, раптом, Бога, в якого вірить більша частина населення нашого Світу, просто не існує?
Так ось, цих думок в один невеликий період мого життя просто не стало. Мені було років 7-10, не більше.
Пам’ятаю, що в цей день батьки займалися своїми справами, я була досить самостійною, і почала грати наодинці. Я вигадувала різні історії, обігравала їх, і все це тривало до тих пір, поки я не підійшла до дзеркала і не видала фразу: “я ненавиджу людей”.
У той же момент в зображенні я побачила, як у мене хлинула кров з носа. У мене з’явилося моторошне відчуття провини й страх, від чого я закричала. Коли підбігли батьки, я вже все залила. Її довго не могли зупинити.
Було також ще багато випадків, коли я говорила щось погане, або падала на рівному місці, або мене перехожий випадково бив, частенько прикушувала язик в той же момент.
І все це траплялося тоді, коли виникали погані думки або я щось говорила. Можливо, це вам здасться дурними збігами, але справа навіть не в тому, що це було від сказаного, а в тому, що відбувалося зі мною в ті моменти.
Зараз я не сумніваюся в існуванні Бога, я не впевнена ні в чому більше, але я знаю, що Він є. І що Він чує нас і допомагає нам.
Арина майже фізично відчувала кожен грам накопичених грошей, що лежали на банківському рахунку. Кожну копійку,…
Тетяна вже простягнула руку, щоб відчинити двері на дачі, як раптом почула дитячі голоси. Сміх,…
Наталя працювала у ломбарді п'ять років. За цей час через її руки пройшли сотні чужих…
Коли Ігор так буденно, ніби між іншим, промовив ті слова — «Твою премію ми пустимо…
Василиса обожнювала свою двокімнатну квартиру в одному зі столичних районів. Батьки подарували її на випускний,…
Оксана стягнула робочі туфлі прямо біля порога і втомлено притулилася до одвірка. З кухні долинало…