Я належу до тих людей, які вірять тільки своїм очам. А навіть якщо бачиш щось не звичайне, то намагаєшся знайти цьому факту цілком логічне пояснення. Але є події, які складно трактувати якось по іншому, ніж вони є насправді. З дитинства я знала багато молитв. Бабуся у мене була набожною

Кілька років тому потрапила я в церкву до баптистів. Яким “дивом” мене туди занесло не важливо.

Факт залишається фактом. Була я в цій церкві в перший і в останній раз, а ось з одним здружилася. Часто ми розмовляли з ним про Бога і про людей, а ось тем про диявола він уникав.

Багатьом пізніше він розповідав про те, що він колишній пияка.

Вже після приходу до церкви він “бачив” диявола, точніше відчував його присутність. Про зустрічі з нечистим розповідали багато в цій церкві.

Я належу до тих людей, які вірять тільки своїм очам. А навіть якщо бачиш щось не звичайне, то намагаєшся знайти цьому факту цілком логічне пояснення. Але є події, які складно трактувати якось по іншому, ніж вони є насправді.
З дитинства я знала багато молитов. Бабуся у мене була набожною людиною, читала Біблію, мене молитися вчила.

Так ось, був у нас в будинку зошит з молитвами. Дістався вона мені від бабусі. Зошиту тому сто років в обід.

Писала я ще в ті часи, коли влада засуджувала церкву, всі були атеїстами, палили храми. Загалом, старий був зошит. Дуже давно я його не діставала. Але після чергової розмови про Бога, я дістала зошит перед сном, прочитала пару молитов і поклала її під подушку.

Довго я не могла заснути в ту ніч. Уже за північ я занурилася в сон. Крізь сон я відчула чиюсь присутність. Це почуття складно описати. Не чути якихось звуків, чийого то дихання, повна тиша, але ти знаєш, що Воно тут.

Відкрила очі. Окинула кімнату поглядом. В кімнаті було темно, але світло від ліхтарів за вікном все-таки проникало крізь штори. В кімнаті нікого не було. Ні кого не було видно! Але Воно тут! Я лежала і боялася закрити очі хоч на секунду.

Я відчувала, що Воно у мене в головах. Здавалося, що Воно дивиться на мене. Я стала читати молитву “Отче наш”. Цю молитву я знала з 5 років напам’ять, а тут забула! Я повторювала про себе “Отче наш … Отче наш … Отче наш …” Це все, що я пам’ятала. Я не могла поворухнутися, страх скував моє тіло льодом.

Саме відчуття крижаного жаху охопило мене. Я продовжувала твердити “Отче наш” і відчула, що щось стало рухатися від мого узголів’я уздовж ліжка. Я нічого не бачила, тільки відчувала холодок, який  рухається уздовж ліжка і чула чи хрипіння, чи то гарчання. Я заплющила очі й відчула, як Воно наближається до мого обличчя.

Хотілося кричати на все горло, але я навіть рота не могла відкрити! В той момент одним з бажань було втратити свідомість, кажуть, люди непритомніють від страху, а я, як на зло не можу! Я відчула крижаний подих. Щось дихало мені прямо в обличчя. Пахло чимось смаленим.

Воно дихало на мене і гарчало. Саме гарчало. В голові пролунав хрип, ледве чутний голос. Він виголосив «Не відпущу”.

У наступну секунду все припинилося! Я відчула, що в кімнаті я одна. Я зіскочила з ліжка і до вимикача. Увімкнула світло, в кімнаті нікого. Серце калатало як шалений. А зошит з молитвами лежав біля дверей.

Розповіла бабусі про те, що сталося.

–  Коли людина грішить, він у владі диявола. Звертаючись до Бога, ми відвертаємося від диявола, а від нього так просто не втечеш. Чи не відпускає він нас і є до нас в різному обличчі.

Довго я потім не могла спокійно спати по ночах. В кімнаті світло не гасила. Сьогодні я схоже знову буду спати з включеним світлом …