У моєму житті сталася трагедія: від нас із дочкою пішов коханий тато та чоловік. Він розбився у ДТП, до чого всього через пару днів після покупки свого мотоцикла

У моєму житті сталася трагедія: від нас із дочкою пішов коханий тато та чоловік. Він розбився у ДТП, до чого всього через пару днів після покупки свого мотоцикла. Ми відкладали гроші на його транспорт, сильно витратилися. Але це була його дитяча мрія. Чоловік казав: “А коли ще виконувати бажання, якщо не зараз?”

Я не працювала, сиділа з дочкою. Вона навряд чи щось зрозуміла, їй лише півтора року. Ми залишилися буквально без засобів для існування. Майже всі накопичення чоловік спустив на свій проклятий мотоцикл. Потім я витратила чимало грошей на похорон.

Мотоцикл нам вдалося якось продати. У місті всі знали, що він був в аварії та ніхто не хотів купувати такий транспорт! У результаті ми отримали з донечкою якусь невелику суму, та нам платили допомогу. Але гроші танули дуже швидко.

А потім мені написав однокласник, який у дитинстві та юнацтві був у мене сильно закоханий. Мені він, як і раніше, не подобався, я і відповідати не хотіла. Але Степан щиро співчував моєму горю. Відповіла “дякую” і забула про нього. А він не забув.

Степан діяв обережно. Під виглядом підтримки почав мене запрошувати туди, сюди. За розмовами дізналася, що він відбувся у житті. А потім він запропонував одружитися.

Що мені робити? Пішла за некоханого. Він вже встиг накупити дочці безліч іграшок, оновив мені дитячу та кухню. Я б на таке у житті не заробила. Тепер я їздила власною машиною, дочка була забезпечена.

Але ця казка довго не тривала. Виявилося, Степан не просто хотів жити зі мною та донькою. Він хотів свою дитину. Спільну. Я й думати не хотіла про це, здавалося, що нова дитина буде зрадою стосовно до померлого чоловіка.

Але зі Степом моє серце поступово заспокоїлося. Я його покохала. І нарешті погодилася на спільну дитину. І зовсім нещодавно я зрозуміла, якої ж припустилася тоді помилки. Моя донечка підросла, почала говорити. Їй вже четвертий рік, дуже цікава дитина. І чоловік, який говорив про те, щоби дитину записати на себе, раптом змінився.

Він почав ображати мою дочку. Вона вже все розуміє, і я просто в шоці. Степан каже їй кошмарні речі. Що вона йому ніхто, що він її не любить. Що в нас скоро з’явиться нове маля, а вона нікому не потрібна. І про все це мені розповіла вихователька у саду!

Цей день я запам’ятаю назавжди. Одягаю комбінезон, а вихователька підходить і так тихенько просить, щоб я не йшла. Відразу серце впало, у передчутті.

І ось вона мені розповіла. Що дочка більше не плаче, коли я йду. Що перестала практично розмовляти.
– Вона тепер сидить одна, малює, подивіться ось, – і простягла мені малюнки. Все чорне, спіралі нерівні, якісь хрестики. Невже, подумала я тоді, то моя дівчинка таке малює?

Дорогою додому, я почала згадувати: як вона поводиться вдома? Я вчитися пішла, щоб на шиї у Степана не сидіти. І почала, звичайно, менше і рідше бачити дочку. Невже вихователька правду каже? І навіщо донька вигадує про Степана такі страшні речі?

Я тоді не повірила. Хоча навіть дочка мені підтвердила все. Сама вона не вимовляла фраз, але на моє запитання “чи правду каже вихователь?” кивала. Але вже ввечері я сама особисто все почула.

Була у ванній і чую крики дочки:
– Я тебе ненавиджу! – крикнула донька.
– Я тебе теж! – це Степан кричав. – Щоб ти здохла!

Тут я вибігаю зі щіткою в роті, а він дивиться на мене спокійно і каже:
– Забери її до бабусі чи ще кудись. Сплануємо спільну дитину. Нормальну. І її любитимемо! – обернувся цими словами до дочки.

А вона заливається сльозами! Я – до неї, сидимо на підлозі та обидві плачемо. Степан вийшов. Перед сном довго розмовляли. Він стоїть на своєму: раз у нас тепер родина, то потрібна інша дитина. Ця йому не рідна. І взагалі він хлопчика хоче.

А я просто з жахом на нього дивлюся. Доньку нікому не віддам. Але як же жити без Степана? Він вже поклав грошей на рахунок, на майбутнє. Розлучимося – забере. А там – на навчання, на іпотеку навіть вистачить чи просто на кілька років життя. Я ще не закінчила навчання. Як усе не вчасно…