Моїй дочці тринадцять років, початок перехідного віку. Вона розумниця, талановита, але лінива і від цього у школи постійні проблеми. Вчителі скаржаться, що Аня знущається з них, не слухає на уроках, огидно поводиться.
Приходить на уроки не підготовлена, хоча вдома займаємось разом і зазвичай все добре, але на уроці вона ніколи відповідає. Коли я починаю її лаяти, каже: “А мені там нецікаво”. Про деякі предмети говорить, що це їй у житті не стане в пригоді, так що й нічого даремно витрачати час.
Я намагаюся пояснити дочці, що не обов’язково демонструвати своє ставлення до всіх, свою незалежність і водночас постійно створювати собі проблеми, а з цим, і мені. Такою поведінкою можна лише нажити собі неприємностей.
«Але я не маю наміру прикидатися» — якось відповіла дочка і образилася, що я її не розумію і слухаю лише вчителів, роблю так само як і вони. Але я просто боюся за неї, як вона житиме в майбутньому, наприклад в робочому колективі.
Чоловік сказав, щоб я перестала бігати до школи і вибачатися за доньку: «Вона сама створює проблеми, ось хай сама їх вирішує». Але я не можу так просто залишити все як є, і так уже вчителі незадоволені, що ми «не реагуємо», навіть рекомендували відвідати дитячого психолога. Мовляв, це не іграшки і треба серйозно ставитися до проблеми.
Я запропонувала Ані перевести її в іншу школу, але вона категорично відмовилася, сказавши, що має рацію і нікуди збігати не збирається. Мені здається, що в неї вже з’явився такий стиль поведінки, протестувати проти всіх і всього.
Подруг у неї також, можна сказати, немає. Вона надто прямолінійна і може сказати в обличчя все, що думає, і такою поведінкою лише відштовхує від себе друзів. Не знаю, що робити, залишається тільки сподіватися, що вона підросте і зміниться, зрозуміє, що так поводитися не можна. Або життя навчить її терпіти і бути дипломатичнішою у стосунках з оточенням.
Досі не можу схаменутися після приниження, яке влаштував мені власний чоловік. Як після такого дивитися…
Після заміжжя ми переїхали до рідного міста чоловіка. Винайняли однокімнатну квартиру. Мені подобалося наше життя,…
Коли мені було сім років, моєї мами не стало в лікарні, під час того, коли…
Я понад рік перебуваю у шлюбі. З батьками мого чоловіка я завжди була у чудових…
У дитинстві я мала чітке відчуття, що мене привели на світ тільки для того, щоб…
Ось вже двадцять три роки я одружена з людиною в якої дуже непростий характер. Сучасні…