У моєї матері якесь патологічне бажання всіх один з одним порівнювати. Десь до підліткового віку мене ця її особливість характеру почала бісити просто неймовірно.
За класикою у мами були дві найкращі подруги. У яких, само собою, були діти, набагато кращих за мене. Ці дочки маминої подруги оминали мене в будь-якій справі.
Якийсь час я ще намагалася змагатися за перемогу. І далеко не одразу зрозуміла, що ці перегони мені просто ніколи не виграти. Навіть якщо я об’єктивно була в чомусь краще за інших, мама все одно ніколи мене не хвалила.
З роками я зрозуміла, що це буквально не в маминих силах. Ось побурчати та розкритикувати будь-яке моє досягнення чи навіть просто щойно куплену річ – це, будь ласка. А похвали я ніколи так і не почула.
Коли я познайомила Васю з мамою, я теж багато чого не чекала. Я була на тисячу відсотків впевнена, що мамі мій наречений не сподобається. У нього була своя квартира, машина та гарна робота. Але мама ніколи не зізналася б, що я зробила гарний вибір.
Справа дійшла до весілля. Тут мама теж була не в захваті. Найбільше їй не сподобалося те, що ми вирішили організовувати свято з нареченим самі. Самостійно сходили до РАГСу, знайшли кафе, де проходитиме урочистість, обрали ведучого та сценарій вечора.
Мама намагалася щосили вклинитися зі своєю “цінною” думкою в кожен із цих пунктів. Але найбільше її зачепило те, що свою весільну сукню я теж обрала самостійно.
Я поїхала до весільного салону зі своєю найкращою подругою. При всій повазі до матері я вважаю, що ми люди з різних поколінь і навряд чи те, що сподобається мамі, сподобається мені.
Мені хотілося чогось сучасного. Звичайна сукня. Без пишних спідниць та обручів для об’єму. Я не хотіла на власному весіллі виглядати як повітряне тістечко. Більше ставила на те, щоб сукня вигідно облягала фігуру та підкреслювала найапетитніші місця. Мамі таке точно не сподобалося. Вона завжди вважала, що на весіллі я маю виглядати як діснеївська принцеса на балу. Тому побачила мама моє плаття тільки ввечері перед весіллям.
Ми з нареченим вирішили, що було б символічно, якщо він забиратиме мене до РАГСу з батьківського дому. Тому ніч перед весіллям я провела у матері з татом.
Звичайно ж, мама охала та обурювалася, що я обрала собі просто жахливу весільну сукню. Вона казала, що вона взагалі не схожа на сукню для весілля, а більше схожа на звичайну. При цьому мама не забувала з придихом нахвалювати весільні вбрання дочок своїх подруг.
Але я вже звикла до того, що мама вічно критикує мій вибір. Намагалася не псувати собі настрій і поставитися до цього спокійно.
Так вийшло, що після бенкету весільну сукню забрала мама. Ми з нареченим наприкінці вечора перевдягалися. Так було задумано за сценарієм свята. Мама запропонувала мені допомогу. Сказала, що забере сукню сама. Сукня була запакована в чохол і обережно складена в пакет.
Наступного ранку після весілля ми з Васею мали поїхати в невелику подорож. Нічого особливого: просто можливість побути вдвох тиждень. Після повернення я того ж вечора вирішила поїхати до батьків, щоб їх відвідати та заразом забрати свою сукню. Але виявилося, що моєї весільної сукні більше немає!
Як тільки ми поїхали, мама виставила оголошення про продаж і МОЮ сукню вже хтось купив!
Я до останнього не могла повірити, що це правда. Думала, що це просто якийсь безглуздий жарт мами. Як можна було продати мою весільну сукню? Та ще й так швидко! Я навіть не уявляла, що комусь потрібна ношена сукня.
На додачу до моїх сліз мама ще почала насміхатися з мене. Питала зі знущанням, що я збиралася робити зі своєю сукнею. Зберігати сто років на вішалці у шафі? А вона, яка молодець: ще й грошей зуміла за такий несмак виручити.
Ще й місяця не минуло з мого заміжжя, а я просто два дні сиджу вдома та плачу. Мені так шкода мою сукню. Я не збиралася її більше носити, але я не хотіла її так швидко позбуватися.
Можливо, я й сама колись прийшла б до думки, що варто сукню продати. Але те, що зробила мати, просто неприпустимо.
Мамі я сказала, що поки вона не навчиться не лізти в чужі справи зі своєю думкою і не зрозуміє, що з почуттями інших людей теж треба рахуватись, я з нею спілкуватися не маю наміру.
Та образилася і тепер розповідає всій рідні, що після весілля я змінилася в гірший бік: дозволила собі накричати на матір.
