У нас з Ігором є спільна дитина (хлопчик, 8 років), але колишній для нього нічого не робить. Але й відмовлятися від батьківства не збирається. Дитину не бачив жодного разу і не знає про нього нічого, тому що роки 3 назад горе-татусь хотів звернутися в експертизу на встановлення батьківства

Я розлучилася з чоловіком, з ним практично не спілкуюся. Якщо нам доводиться спілкуватися, то обов’язково відбувається скандал з образами і взаємними звинуваченнями.

У нас є спільна дитина (хлопчик, 8 років), але колишній для нього нічого не робить. Але й відмовлятися від батьківства не збирається. Дитину не бачив жодного разу і не знає про нього нічого, тому що роки 3 назад горе-татусь хотів звернутися в експертизу на встановлення батьківства. І я принципово вирішила не дозволяти чоловікові спілкуватися з його дитиною, раз він дозволив собі засумніватися в батьківстві.

Аліменти чоловік платити не поспішає, по пів року буває не платить, поки йому не нагадаєш, що звичайно ж супроводжується скандалами, новими звинуваченнями і докорами.

Каже, що це у нього від 25% «білої» зарплати, як належить за законом, а сам на новій іномарці приїхав. Розписку взяв, що аліменти ці мізерні привіз, не посоромився. Хотів дитину забрати на вихідні, а я кажу: “Ти хоч з ним познайомся, він маленький, тебе не знає, перший раз бачить. Не говори відразу, що ти його батько, ближче познайомишся, поговориш, тоді і скажеш. А то зараз наговориш йому всього і зникнеш знову на рік, а що я йому тоді скажу?”.

Так його це сильно розлютило, у нього інше бачення ситуації. З його слів, я залицяльника не знайшла поки, який би на роль тата підійшов. Загалом, неприємно все це.

І ось зараз виникла така ситуація: він отримує квартиру (він військовий), йому потрібна виписка з будинкової книги, що дитина прописана у мене. А я кажу: давай ти відмовишся від нього, тобі ніякі довідки не потрібні будуть і ми ніколи в твоє життя втручатися не будемо. Він спочатку погодився, потім передумав, мовляв не буду я відмовлятися і морально і матеріально допоможу йому, якщо буде треба. А якщо, каже, ти в суд подаси, то я і гроші і час знайду, але виграю справу.

Так в цій непростій ситуації я ніяк не можу вирішити: дозволити йому бачитися з сином або не варто. При мені він з дитиною навіть говорити не хоче, а намагається відвезти його до себе додому. Я боюся залишити їх наодинці: він наплете дитю всякі гидоти, задобрить його іграшками та поїде знову на пів року або рік, а мені що робити?