Навіщо пишу – поки не зовсім розумію, може просто все ще боляче. Мені 28 років. І від мене пішов чоловік. Йому – 36 років.
Прожили ми з ним разом 10 років. Було все: пристрасть, любов, образи, розставання, хвороби, щастя, радість і море хороших спогадів.
Коли я його зустріла, була ще наївною дівчиною. Але вже тоді зрозуміла – це мій чоловік: добрий, порядний, розумний, на нього завжди можна покластися.
Він невибагливий в побуті, завжди допомагає, підтримає. Працює. Ми з ним повністю збіглися в наших бажаннях і цілях.
Дітей у нас немає. Я не можу сказати, що я їх не люблю, просто поки не готова. Та й він не наполягав. А може і даремно.
Жили ми з ним в його квартирі, але у мене є своя, яку ми, власне, здавали. Я теж працюю. Сімейний бюджет був спільним. Він ніколи не був жадібним, все віддавав мені.
Я теж намагалася даремно гроші не витрачати, все по справі. Я все ще плутаюся, як ви, напевно, помітили, в минулому часі писати або в сьогоденні.
Рік тому йому дали підвищення – робота неважка, хороша зарплата, дорогі костюми, я ним пишалася, але в душі вже було неспокійно.
Уже тоді відчула, що щастя багато не буває. Він завів коханку. Сам про це сказав. Було це півроку назад.
Мені було дуже погано: я нічого не їла, замкнулася в собі, і плакала в подушку. Він знав, що завдає мені болю і від цього теж страждав.
Він мене зрадив. Було це не по п’яні, а цілком усвідомлено і багато разів. Я не знала, що робити. Світ для мене звалився.
Я зібрала речі і з’їхала. Через місяць він просив вибачення, стояв на колінах, обіцяв, що все виправить. Ще через місяць я його пробачила, але образа залишилася.
Ми збирали наш світ по шматочках. Я намагалася забути, а він – задаровував мене подарунками.
Я знову відчула, що може все буде у нас добре. Але я помилялася. Місяць тому мені подзвонила вона. І розповіла, що вони все ще перебувають у відносинах.
Він заперечувати не став, сказав, що запутався. Другої зради я пробачити не змогла. Побажала їм щастя і поїхала. Назавжди.
Зараз я одна і точно знаю, що такого, яким він був, я вже ніколи не зустріну. Я все ще його люблю. Як це могло статися? Адже у нас було все для щастя!
