Донедавна я не звертала уваги на один пункт корпоративної етики нашої фірми – заборона службових романів. Спочатку, коли я тільки влаштувалась у нашу компанію, я зовсім не думала про особисте життя.
Я була колишньою студенткою без досвіду роботи та з усіх сил намагалася втриматись на своїй посаді. Постійно я мріяла тільки роботою. До того ж напередодні своєї співбесіди я розлучилася зі своїм хлопцем.
Він категорично не хотів мене відпускати у велику компанію і всіляко відкидав думку, що жінка може побудувати кар’єру. Можливо, саме на зло колишньому я працювала на межі своїх можливостей.
Треба сказати, що за п’ять років я досягла певних успіхів. Керівництво відзначило мою працьовитість і потяг до нових знань. Я стала заступником начальника відділу та регулярно отримувала премії.
Хочу зазначити, що у нас кілька років поспіль був абсолютно злагоджений та стабільний колектив. Але наша фірма почала нарощувати обороти та почала робити більший обсяг робот.
У зв’язку з цим директор набрав ще кілька співробітників. Серед них був і мій Микита. Найцікавіше, що я не одразу дізналася про те, що він у нас працює. Наші з Микитою відділи знаходяться на різних поверхах.
Ми з ним просто не перетиналися. Знайомство відбулося на новорічному корпоративі. Не знаю, чи шампанське вдарило мені в голову, чи хлопець був настільки чарівний, але я відразу ж закохалася.
Микита теж виділив мене з натовпу дівчат і запросив потанцювати. От тільки танцем все не закінчилося. тієї ночі ми провели разом. Я, звичайно, пам’ятала про заборону службових романів, але не надала цьому значення.
Мені здавалося, що наша з Микитою пристрасть незабаром піде на спад і ми розійдемося. На щастя, все склалося інакше. Минали тижні, місяці. Ми з Микитою потай зустрічалися і навіть стали жити разом.
Нам здавалося, що ми – пара шпигунів на завданні, і це додавало нашим відносинам перчинки. Ось тільки виявилося, що шпигуни з нас – нікудишні. Днями мене викликав директор. Я вже передчувала, що буде важка розмова, але не очікувала, що керівник буде настільки суворий із нами.
– Олено, Ви давно у нас працюєте і чудово знаєте, що правила забороняють заводити службові романи, – почав директор.
– Так, Ярославе Петровичу, але ж ми з Микитою працюємо в різних відділах і майже не перетинаємося. До того ж з наших відносин ніхто з нас не став працювати гірше. Чи не так? – запитала я.
– Справа не в тому, що відбувається зараз, поки у вас обох гарні відносини, – продовжував начальник. – Річ у тому, що станеться, якщо ви раптом розійдетеся.
Чи зможете ви лояльно один до одного ставитися? Ні, нічого не кажи, це було риторичне питання. Звісно ж, ви не зможете! А ось у цьому випадку ваші стосунки вкрай негативно позначаться на фірмі. Тож настав час радикальних дій.
– І що ж Ви пропонуєте? – опустивши очі, запитала я у директора.
– У мене є два варіанти розвитку подій. Перший: хтось із вас пише заяву за власним бажанням. Другий: ви закінчуєте свій роман і розлучаєтеся. Третього не дано, – підсумував керівник.
– Я можу подумати? – запитала я зі сльозами на очах.
– Звичайно. Даю тобі тиждень. Наступної п’ятниці я чекаю від тебе рішення. Сподіваюся, воно буде правильним, – відповів директор.
Я вийшла з його кабінету і насилу добігла до свого, щоб там дати волю почуттям. Увечері я розповіла все Микиті. Мені не хотілося писати заяву про звільнення, але ще страшніше було втратити кохану людину.
– Не хвилюйся, Олена, все буде добре. Завтра я сам напишу заяву. Зрештою, ти стільки років віддала цій фірмі, а я тут – без року тиждень, – сказав Микита.
Але я не можу дозволити йому піти з хорошої компанії. Раптом його кар’єра не складеться, і коханий звинуватить мене в цьому? Що робити у такій ситуації? Як обрати між такими важливими речами?