Ми живемо у невеликому селищі, де всі знають одне одного. Тому будь-які новини, та плітки розлітаються зі швидкістю звуку. У нашому селищі всі впевнені, що я погана мати. За це я хочу подякувати своїй свекрусі!
Моя свекруха хотіла, щоб її син здобув хорошу освіту і поїхав жити до сусіднього міста. Але цьому не судилося статися. Ми почали з ним зустрічатися ще зі школи. Після останнього дзвоника вирішили зіграти весілля. Звичайно, вона була проти, й просила перенести його на п’ять років потому. Звісно ми не погодилися.
З весіллям нам допомагали лише мої батьки, тому воно було скромне, у колі рідних, та найближчих друзів. Мама мого чоловіка вирішила на весілля не приходити, показуючи таким чином своє ставлення до того, що відбувається. Це її рішення ніяк не відобразилося на наших взаємовідносинах.
Спочатку ми жили в старому будинку моєї бабусі. Там було пічне опалення, зручності на вулиці, але це нам не заважало. Мій батько із чоловіком працювали в будівельній бригаді, я – у магазині продавцем. Згодом ми змогли купити невеликий будиночок і, відразу розпочали в ньому ремонт.
Після п’яти років шлюбу у нас з’явився довгоочікуваний син. Свекруха відмовлялася нам допомагати, але з величезним задоволенням розповідала всім своїм знайомим та колегам по роботі, яка я погана мати. Мені, звичайно, було неприємно, але я терпіла.
Через 6 років у нас з’явилася дочка. Відносини зі свекрухою тільки погіршали. Мало того, що вона продовжує розповідати, що в мене в будинку вічно не прибрано, діти ходять голодні та брудні, так вона почала звинувачувати мене у зрадах.
Річ у тому, що мій чоловік працює вахтовим методом, тож його по декілька місяців може не бути вдома. Свекруха вважає, що я в цей час розважаюся з іншими. Нещодавно ми зіткнулися з нею на зупинці. Вона почала звинувачувати мене в тому, що я залишила дітей своїм батькам, а сама пішла на день народження подруги.
Навколо стояли люди, вони все чули, зловтішно посміхалися. Кричати у відповідь, що це цілком нормально, оскільки на святі будуть тільки близькі, я не захотіла. Відійшла вбік, вдала, що її не бачу. Згодом дізналася, що я не лише погана мати, а й нікчемна невістка.
У всьому, що не відбувається в нашій родині, винна тільки я. Син поламав руку – я погано дивилася. Дочка захворіла – я тримала її на протягу. Купили новий холодильник — я не можу користуватися технікою, тому згорів старий. І про це знає все селище.
Я не розумію її ставлення до мене. Так, її син закінчив лише училище, він тяжко працює, але загалом у нас все добре. Нашому старшому вже 10 років, доньці скоро 4. Я працюю, у нас є невеликий будинок із гарним ремонтом. Ми живемо мирно, практично не сваримося.
Якби таке життя склалося у мого сина, я була б тільки рада. Я намагаюся вдавати, що мені байдуже на її плітки. Але, відверто кажучи, це сильно мене ображає! Чим я їй не догодила, навіть не уявляю?! Нехай я, а діти в чому винні?
