Моя історія розпочалася 9 років тому. Я був молодий, дурний. Я мріяв знайти кохання всього життя. Зустрічався з дівчатами. Доглядав. Але проходив трохи часу і вони йшли до інших. Я не розумів, у чому причина.
Я симпатичний на зовнішність. Добродушний. Веселий. Після п’ятого за рахунком розлучення, я засумував. Але тут успіх повернувся до мене обличчям. Я зустрів дівчину мрії. Через пів року вона завагітніла від мене. У нас народилася донька.
Ми мешкали разом. Я завжди допомагав їй, дбав. Але вона таємно зідзвонювалася з колишнім. Через це у нас розпочалися скандали. Я був проти цього спілкування. Вона заприсяглася більше так не робити.
Через деякий час вона сама стала мене мучити ревнощами до кожного стовпа. Хоча я й не збирався їй зраджувати. Йшов час. Завдяки дружині від мене відвернулись усі друзі. З нею практично перестав розмовляти. Ішов на нелюбу роботу вранці, увечері йшов до некоханої дружини.
Відтулину для душі знаходив лише у книгах. Почав думати про те, щоб піти з сім’ї. Але доля розпорядилася інакше. Дружина завагітніла. З того часу, я з порожнього місця, в її очах, став слугою Сатани. Вона вже не приховувала своєї ненависті до мене.
Щодня кричала при доньці, погрожувала забрати її. І так до народження сина. Потім заспокоїлася. Але не надовго. Знову з’явився її колишній. Любов її життя, як вона мені сказала.
Я поговорив з ним, як чоловік з чоловіком. Він пішов. У дружину, ніби демон вселився. Вона мучила мене щодня. Я терпів заради дітей. Так минуло три роки. І раптом я зрозумів, що живу даремно. Марно. Я віддавав своє тепло тим, хто це не цінував. Хто мені не потребував.
У підсумку я пішов із дому. Залишив усе, що мав. Будинок, машину, всі заощадження. І просто пішов. Через місяць нас розлучили. Я прожив так пів року. Платив аліменти. І сумував один. Але одного разу піддавшись на умовляння знайомого, я познайомився з новою дівчиною.
Ми почали зустрічатись. Я допомагав їй грошима, зробив ремонт у будинку. Її син любить мене як рідного. Але вона холодна до мене як лід. Між нами немає кохання. Іноді мені здається, що вона навіть не шанує мене.
Це найдивніші стосунки у моєму житті. Начебто разом, але водночас кожен живе своїм життям. Як же мені вчинити? Я не знаю. Я розучився жити. Я завжди жив заради інших. Так мене вже виховали.
