Вадим уже важко згадував часи, коли всі цілі здавалися досяжними, а молодість вічною. Але він чудово пам’ятав Олександру, дівчину, якою не переставав захоплюватися всю старшу школу.
Він кілька разів намагався запропонувати їй зустрічатися, але страх і нерішучість ставили ціпки в колеса. Тільки ближче до випускного він все ж таки зважився на освідчення в коханні і, на свій подив, почув:
«Я теж тебе люблю, і вже давно».
Але тоді Вадим ще не знав про таку свою рису характеру, як непостійність. І вже за півроку стосунків він вирішив, що Олександра нудна. Приховувати почуття не було потреби, і вся любовна гра втратила сенс. Розлучившись із нею, він почав міняти одну дівчину на іншу і так доти, доки не зробив пропозицію дочці начальника по роботі.
Спершу шлюб здавався вдалим. Вадим справді намагався бути добрим чоловіком, але якась незрозуміла туга раз у раз відводила його від дому.
Дружина Вадима намагалася підтримувати вогник у їхніх стосунках, але згодом зрозуміла, що Вадим просто не створений для шлюбу. Добре, хоч завдяки йому в неї народився чудовий син.
Після 15 років виснажливого шлюбу, сварок та скандалів подружжя вирішило розійтися. Процес пройшов мирно і без зайвого клопоту. Проте Вадим сприйняв розлучення неоднозначно.
З одного боку, він був радий свободі, а з іншого, він почав відчувати самотність. І справа була навіть не в компанії жінок (з цим у нього ніколи не було проблем), а у відсутності друга, з яким можна було б поговорити.
Єдиною людиною, з якою йому було по-справжньому комфортно, була Олександра. І зараз він бачив її за сусіднім столиком.
Не гаючи часу, Вадим підійшов до Олександри.
– Привіт, Сашо! Пам’ятаєш мене?
— О Боже, — напівпошепки сказала жінка, але потім усміхнулася. — Звісно, Вадиме! Як тебе забути?
Вадим сів без запрошення навпроти Олександри та почав розповідати про своє життя.
Чомусь він був певен, що вона опинилася тут не просто так. Що сама доля послала йому її назустріч, щоб та стала справжнім супутником життя.
– А як ти живеш? Ти заміжня?
– Ні я не заміжня. Після тебе я взагалі не дуже добре ставилася до чоловіків.
— Сашо, ти така красуня. Чекаєш когось?
– Взагалі-то так. А ось і мій супутник. Познайомся, це Ігор.
До столика підійшов молодий привабливий хлопець. Вадим та Ігор потиснули один одному руки, і перший поступився місцем другому за столом.
— Вибач, я якось і не подумав, що ти можеш бути не сама, — сказав Вадим.
— Після тебе я ніколи не була сама, якщо чесно, — посміхнулася Олександра. — Ігор склав мені чудову компанію. А якщо без натяків, то це твій син.
Вадиму не було чого сказати. По обличчям Ігоря та Олександри було ясно, що йому не раді. Тому він поспішив піти.
Завжди існує можливість випадкової зустрічі з дуже важливою людиною. Однак, до чого може привести ця зустріч? У випадку Вадима зустріч із Олександрою показала, що через його поведінку йому немає місця в жодній родині.