У нас з мамою стрімко псуються стосунки через квартирне питання. Вона вимагає, щоб я частку в нашій з нею спільній квартирі переписала на неї, бо тепер у мене вже є окреме житло.
Я б і не проти, у мене на ту квартиру планів немає, але мене дуже насторожує мамин новий чоловік. Боюся, що він її обдурить і залишить без житла.
Мама з батьком розлучилися ще в роки моєї початкової школи, чому я була навіть рада. Вони обидва надто імпульсивні, тому наше життя було схожим на мексиканський серіал, де все гостро, на підвищених тонах і з максимальним драматизмом у кожній ситуації. Збоку, напевно, спостерігати було б цікаво, постійна драма, але жити в цьому було дуже складно.
Свого житла батьки не нажили, ми жили в орендованій квартирі. Після розлучення тато пішов до своїх батьків, а ми з мамою повернулися до її мами. Та була людиною дуже спокійною і стриманою, я навіть не знаю, що могло б вивести її з себе. Принаймні мамині скандали на неї не діяли абсолютно.
Бабуся ще за життя половину квартири оформила на маму та половину на мене. Тому питань зі спадщиною не стояло. Після того, як бабусі не стало ми продовжували жити у тій квартирі.
Я була ще надто мала для того, щоб замислюватися про власність. Ну, є в мене якийсь папірець з правами і є, мені від нього на той момент жодної користі. Про себе я сприймала цю квартиру як мамину, вона була налаштована так само, але до певного моменту ми цю тему не порушували.
З татом я бачилася рідко, він часто працював у роз’їздах, а з тими бабусею та дідусем я взагалі не спілкувалася, вони дуже сильно пили, їм було не до мене. Тому навіть не знаю, коли їх не стало. Просто в курсі, що тато лишився сам. На моє життя тоді це ніяк не вплинуло.
Після школи я вступила до університету. У нашому місті нічого цікавого я не знайшла, тому вирушила до Києва.
Але ще під час навчання зрозуміла, що не хочу тут залишатися. Не моє це місто. Проте я довчилася, і лише з дипломом повернулася назад у рідне місто.
Маму моє повернення втішило не сильно. У неї з’явився чоловік, який вже з нею жив у нашій квартирі. Для мене це стало сюрпризом, вона мені нічого такого не розповідала. Думала так, прохідний персонаж, але виявилось, що у них справа йде до весілля.
З мамою ми домовилися, що я живу з ними, доки не влаштуюся на роботу. Щойно з’являться гроші на оренду свого житла, я переїду.
З роботою в місті було важкувато, але я не втрачала надії. Швидше з’їхати було і в моїх інтересах, бо мамин наречений мені дуже не подобався.
Мені мамин обранець видається двоособовим. Він навіть коли посміхається, очі все одно залишаються якимись злими. Об’єктивних причин не любити його в мене ніби немає, але мене не полишає відчуття, що з цим чоловіком щось не так. Занадто він якийсь неприродний.
Мамі ж мої відчуття не цікаві, вона вийшла за нього заміж і з нетерпінням чекала, коли я звільню житлоплощу. Шанс випав за місяць, але не такий, який мені хотілося б. Звільнилася квартира батька.
Його не стало, а я залишилася єдиною спадкоємицею, тож у мою власність потрапила особиста двокімнатна квартира. Туди я переїхала відразу після похорону тата, хоч і було важко, але краще так, ніж буди сусідами з маминим чоловіком, який бісив мене все сильніше.
Наступні пів року ми з мамою майже не спілкувалися. Я працювала та звикала до нового життя, мама насолоджувалася своїм шлюбом. Обом було ніколи. Напевно, далі все звелося б тільки до святкових привітань, але нещодавно мама прийшла до мене, щоб поговорити.
– У тебе тепер є своя окрема квартира, тож буде чесно, якщо друга квартира буде лише моєю. Тому давай відпиши на мене свою частку.
Пропозиція прозвучала різкувато, ніби мене звинуватили в чомусь. Але цей нюанс я проігнорувала, запитавши, навіщо їй це переоформлення.
– Я на квартиру не претендую, живи собі спокійно. А потім вона все одно в результаті моєї стане, – відповіла я мамі.
– Мені буде зручніше вирішувати різні питання, якби я була єдиним власником.
– А що ти з нею робити збираєшся? Продавати?
– Це не твоя справа. Ще я перед тобою не звітувала!
Я сказала, що подумаю, але це маму не влаштувало. Ми посварилися. Вона потім кілька разів ще дзвонила, нагадувала про свою вимогу. А я все ніяк не можу ухвалити остаточного рішення.
Мені здається, що в цій історії не обійшлося без маминого чоловіка. А якщо так, то все це не просто. Мені страшно переписувати на маму квартиру, я боюся, що її чоловік якось її обдурить і залишить на вулиці без усього. Але доказів у мене, звісно, ніяких немає, тільки відчуття.
А мама з кожним разом все зліша і зліша, стосунки все гірші й гірші. Не знаю, як вчинити правильно. Мої підозри мама висміяла і сказала, що я просто заздрю, сама я незаміжня.
