Бабуся Женя жила у великому заміському будинку, який колись дістався їй у спадок від заможного батька. Біля будинку був розкішний сад, який старенька намагалася доглядати до останніх днів.
Проте роки брали своє, і її здоров’я погіршилося. Їй було гірко від думки, що її прекрасний сад зникне разом із нею. Тоді в її голові й визрів цей незвичайний план.
Бабуся відійшла у засвіти минулої осені. Після похорону настав час зайнятися справами спадщини. Бабуся, як ділова жінка, залишила заповіт. Всі знали, що майно дістанеться двом її онукам, адже дочка давно була добре забезпечена.
Проте все виявилося не так, як інші очікували. У заповіті було зазначено, що онуки у спадок отримують лише садок та ділянку біля будинку. Про сам будинок не йшлося ні слова.
Старший онук Ігор відразу ж розлютився:
«Що за безглуздий жарт? Навіщо мені сад? Я розраховував на будинок або хоча б на заощадження бабусі!»
Молодший же онук Сашко зрадів і цьому. Йому завжди подобалося проводити час у бабусиному саду. Вони часто розмовляли там удвох, бабуся читала книжки. Він дуже любив дивитись на троянди, які вона виростила. А ще любив лежати в тіні яблуні у спекотні літні дні.
Заповіт свідчив, що остання воля бабусі у тому, щоб за її садом продовжували доглядати онуки. Вона хотіла, щоб він продовжував цвісти та радувати всіх.
Сашко відразу ж вирішив, що повинен виконати останнє бажання бабусі. Ігор тільки пирхнув і сказав, щоб він потім не приходив просити в нього грошей. Він заявив, що доглядати сад не збирається.
До заповіту додавалася докладна інструкція про те, що потрібно зробити в саду в першу чергу. Особлива увага приділялася тому, що потрібно викопати кущі жоржин, щоб відправити на зимівлю. Коли закінчилися дощові дні, Сашко вирішив зайнятися цією справою. Він почав копати і незабаром почув стукіт лопати об скло. Сашко акуратно розрив землю і побачив там невелику банку.
У банці була записка та пакунок грошей. У записці було написано таке:
«Ви ж не думали, що бабуся залишить вас без спадщини? Звичайно, я залишила все вам. Тільки хотіла переконатися, що ви виконаєте мою останню волю. Вам потрібно знайти ще 19 таких баночок, щоб отримати все, що залишила для вас. Удачі в пошуках! Не забудьте викопати всі мої дорогоцінні жоржини».
Сашко засміявся. Він знав, що бабуся завжди була з характером і хотіла, щоби все було за її правилами. Як же він не здогадався, що вона приготувала для них останню гру.
Хлопець почав копати далі. Коли він викопав усі кущі жоржин, він виявив 18 баночок з грошима та коштовностями бабусі. Але де ж остання?
Він сидів і думав, де шукати останню банку. Усі жоржини викопані, отже, остання десь у особливому місці. Він вирішив прогулятися садом. Побачив чудові рожеві кущі, цілу стіну винограду, а наприкінці — розкішну яблуню, що росла прямо під вікном бабусиної спальні. На нього наринули спогади. Адже із цією яблунею у нього пов’язано стільки приємних дитячих спогадів.
І тут він зрозумів! Точно, де ще бути останній банці, якщо не тут. Він узяв лопату і почав копати. Незабаром він виявив банку. Але у ній були не гроші, а документ.
Там було зазначено, що тому, хто пред’явить цей документ, належить все майно спочилої бабусі Жені. Сашко довго дивився на цей документ, потім склав його в кишеню і ще довго сидів під яблунею, згадуючи дитинство.
18-річному Сашкові дістався будинок бабусі та її щедрі заощадження. Оскільки він єдиний виконав волю бабусі, старший онук же не мав права оскаржити заповіт.
Він продовжив займатися садом, почав жити у будинку бабусі. Згодом він вирішив займатися вирощуванням та продажем квітів. Згодом купив сусідню ділянку та зробив сад ще більшим. Найголовніше – він виконав останню волю бабусі. Сад квітнув і продовжував радувати всіх довкола.
