Напевно прийшов час поділитися історією мого життя. Мені 25 років, одружена 4,5 років, росте приголомшливий синочок якого люблю більше життя.
Почали зустрічатися з чоловіком коли нам було по 17 років, після армії вирішили жити разом, а вже через рік відбулося наше весілля.
Чоловік виявився справжнім добувачем і намагається забезпечити сім’ю всім необхідним, як батько він дуже хороший, стійко переносить капризи дитини і дуже його любить.
До недавнього часу чоловік був дуже ревнивим що мене страшенно дратувало. Я не могла зустрічатися з друзями, а якщо не відповідала на дзвінки то мене звинувачували у всіх смертних гріхах.
Але останнім часом все змінилося. Він нарешті зрозумів що я йти нікуди не збираюся і мені б радіти АЛЕ.
Тепер я почала сходити з ррозуму через ревнощі. Хоч як такого приводу начебто немає, але я прям відчуваю що щось не так.
Чоловік каже що я сама придумала, сама повірила, сама образилася, а я прямо вбиваю себе зсередини. Незнаю що це, дурість або інтуїція, але раніше зі мною ніколи такого не було.
Як з цим боротися?
— Андрюшо, ти не бачив мій синій шарф? Той, що ти подарував мені на минулий…
— Я не зрозуміла, Таню, це якийсь святковий жарт чи що? — з витягнутим від…
Валерій спішно поїхав у рейс і, поспішаючи, забув закрити пошту. Ноутбук стояв на кухонному столі,…
Ми поверталися додому пригнічені та зовсім розбиті. Дітей у нас не буде, принаймні у мене…
- Ти знущаєшся? - Сергій з шумом відсунув кухонний табурет і грузно опустився на нього,…
- Забереш Вовку, коли путівку мені сплатиш! У цеху гули печі. Пахло ваніллю та гарячим…