Вас сьогодні обслуговуватиме найкрасивіша мама, щойно з салону краси

Марина бігла, поспішала сильно. Все обличчя розчервонілося, волосся прилипло до чола. Вона його недбало змахнула.

– Вибачте, будь ласка! – хтось зупинив її.

– Ой, як не вчасно, – подумала Марина, – Так?

– Марина, це ти? А я думаю хто такий красивий летить? Поспішаєш?

Марина придивилася уважніше, перед нею стояв Сергій. Її перше кохання. Завжди доглянутий, одягнений з голочки. Самовпевнений красень.

Смикнуло ж її, відмінницю класу, на день Закоханих подарувати йому валентинку, а він взяв і прочитай її перед усім класом. Ну і соромно було!

Вона весь урок сиділа червоніла, боячись поворухнутися. На перерві вибігла з класу, а потім на тиждень з температурою злягла. Думала, прийде в школу, забудуть все. Не забули.

Сергій до неї підійшов. Вони поговорили, і Марина тут вперше зрозуміла, пропала. Закохалася назавжди. Відходила від нього з рум’янцем на щоках і запискою в кишені.

Так і дружили до літа, до випускного. На випускному Сергій був найвищим, красивим. І вона в маминому старому платті, в якому мати колись закінчила училище, в дрібну квіточку.

Того вечора дівчата сміялися над нею, а їй було все одно, у неї є Сергій.

Тільки він зник… Коли всі зібралися поїхати зустрічати світанок, Сергія не було, як і однієї однокласниці. Компанія вирішила йти без них, а Марина так не могла вчинити. Як це без Сергія? Їй би було прикро.

– Ви йдіть, ми вас потім наздоженемо, – відповідала Марина однокласникам.

– Та ну його, пішли з нами вмовляли її хлопці.

А вона стояла на своєму. Тут не витримав Антон, головний хуліган класу:

– Не любить він тебе, Маринка. Він негідник, а ти як сліпе кошеня. Весь клас знає. Коли ти заслабла, вони посперечалися, що Ірка піде на випускному з ним, якщо звабить тебе.

Марина не вірила своїм вухам. Як можна ось так жорстоко жартувати над людьми? Тільки всі опустили очі, соромно їм. А вона … вона …

Не могла підібрати слова, сльози набігли на очі, хотіли вирватися назовні, а тут з-за рогу вийшли вони, Сергій з Іркою. Про щось мило шепотілися, весь світ був їх, але в цьому світі не було її.

Того вечора вона втекла, світанок однокласники зустрічали без неї та ще без одного однокласника. Вона бігла скільки могла, а потім різко зупинилася і сіла прямо на дорогу, ридаючи про своє нерозділене кохання.

Ззаду хтось прикрив її ніжно своєю курткою. Це був він, той самий хуліган.

– Сергій? А ти змінився. Не впізнала.

Сергій щось пробурчав у відповідь, про невдалий сімейний досвід.

– Зате вільний. Звільнився.

Марина хотіла запитати: “Як тоді?”. Але промовчала.

– Я поспішаю. Вдома чекають. Вибач, Сергій. Приємно було побачити.

– Зачекай, зачекай. Дай хоча б телефон. Я зателефоную.

Марина підняла свої красиві пишні вії та продиктувала номер.

– Я подзвоню, обов’язково подзвоню, – кричав їй услід Сергій, – Обов’язково, – помахала йому Марина.

– Уф, ледве встигла купити ваші улюблені тістечка. Ще трохи й залишилися б ви без солодкого, – чмокнула чоловіка в колючу щоку Марина.

– Ну як ви тут без мене?

– Це кошмар! Щоб я, ще залишився з цими хуліганами сидіти у свій єдиний вихідний, ніколи, – демонстративно закотивши очі, сміявся чоловік.

– Давайте, бігом руки мити та на вечерю. Вас сьогодні обслуговуватиме найкрасивіша мама, щойно з салону краси, – діти втекли у ванну, – Сергія бачила, якраз перед твоїм подарунком в салон краси.

– Та ти що? І як він?

– Телефон попросив.

Чоловік спину витягнув, застиг, чекав.

– Ну, ти що Антон? Як ти можеш таке подумати, після всього що у нас є. Чужий номер йому продиктувала. А я найщасливіша жінка, – тут хлопчики прибігли, – і мама!