Василь тричі робив мені пропозицію, та я відмовляла, бо в мене були грандіозні плани на життя, а він годився, як запасний варіант

З Василем ми знайомі з дитинства, жили по сусідству. Моїм постійним шанувальником він став із підліткового віку. Я його не гнала, та й не обіцяла нічого. Тому що плани у мене на життя були грандіозні, а Василь годився лише, як запасний варіант.

Загалом, усі знали, що він – моя тінь. І я звикла. Чи любила я? Тоді я не ставила це питання. Як тільки ми закінчили навчання, Вася запропонував мені вийти за нього заміж, я посміялася і сказала:
– Ще рано.
Він лише згідно кивнув.

Після вишу я влаштувалася на роботу, але через рік почала поглядати у бік столиці. Більше можливостей, більше шансів одружитися з олігархом, то ж одного дня я зібралася і поїхала. Василь прийняв новину стійко. Я навіть обурилася. Це що таке?

Мабуть, розлюбив, раз не накричав і не образився? А потім заспокоїла себе, бо, так і має бути. Знайде схожу на мене тихоню, і житимуть у мирі та злагоді! Але за місяць він приїхав:
– Не можу без тебе. Можна?
Я засміялася:
– Куди ж тебе подіти!

Вася знову запропонував вийти за нього, а я знову відмовилася. Того року я потоваришувала з Крістіною, вона працювала в рекламній агенції, тож діставала безплатні квитки на будь-які заходи. Але мій олігарх все ніяк не з’являвся.

– Смішна ти, Олено, у тебе ж хлопець є!
– І що? Одне іншому не заважає.
– Дивись, як би нареченого не втратила!
Слова її мені не сподобалися, адже Василь мене любить.

Коли Вася втретє запропонував заміжжя, а я сказала, що не час, він просто заявив:
– Більше не питатиму, ось каблучка, коли сама захочеш, тоді й скажеш. Тоді ж на горизонті замаячила моя довгоочікувана ціль. Я познайомилася із заможним хлопцем.

Ресторани, прогулянки, подарунки. Від Василя я все приховувала, навіть не знаю, чому, напевно, не була до кінця впевнена у своєму новому залицяльнику. Але Василь дізнався, підозрюю, Христина донесла, але мене це мало хвилювало.

Я приїхала зібрати валізу, бо була запрошена на відпочинок, і не збиралася відмовлятися.
– Ти куди? – спитав Василь, коли я вкладала речі.
– Їду у відпустку з дівчатками!

– З ким саме? – було питання. Тут я напружилася, адже раніше він ніколи не уточнював, із якими подругами й куди я їздила.
– Ну, там компанія ….
– Не бреши! – пролунало жорстко, але спокійно.

Я здивовано закліпала віями.
– Не їдь! – попросив Василь якось ніяково. Хоча це мені варто було відчувати себе винною, адже я його обманювала.
– Я тобі зовсім байдужий, так? Я не питаю, чи любиш, бо… – він затнувся. – Але якщо не потрібен, чому не женеш? Чому дозволяєш бути поряд?

Я не знала, що сказати, й розгубилася. А потім спробувала безглуздо жартувати:
– Можливо я просто егоїстка?
Васько хмикнув:
– Так, я сам винен. Щасливої ​​дороги! – Він грюкнув дверима. Що це було? Ми типу посварилися? Я не розуміла.

Валіза була зібрана, і я поїхала у відпустку. Але весь тиждень наша розмова не давала мені спокою, кожне запитання Василя, наче в’їдалося в мій мозок у пошуках відповіді. Відпустка не вдалася, кавалер залишився ні з чим, образився і поїхав.

Добре, що хоч зворотний квиток залишив. Коли я повернулася, Василя не було, як не було жодної його речі. Тільки записка, що відтепер він навчатиметься жити без мене. Я засмутилася, звичайно, але чомусь не сумнівалася, що він повернеться, нікуди не подінеться.

Життя моє йшло своєю чергою. Вася не дзвонив, і через пару місяців я зрозуміла, що сумую за ним. Тому, коли ми з Христиною вкотре зустрілися, вона розповіла, що мій Василь збирається одружитися.

Я здивувалась:
– Не може бути! Він тут нікого не знає!
Христина посміхнулася:
– Ще як знає! Ти просто не звертала уваги, як на нього западають дівчата, тільки но він з’являється. Як не бачила й того, що він дивився тільки на тебе.

Але ось він став вільний, і відразу потрапив у спритно розставлені сітки. Я по-дурному посміхалася, слухаючи її, але всередині все кипіло від злості: як так? Василь одружується?! Мій Василь?! На іншій? А вголос спитала:

– І коли весілля?
Христина примружилася:
– Ти ж не збираєшся піти?
Я відповіла:
– Звісно, ​​ні.

Я ж розумію, що це все на зло мені. Думає, дізнаюся, що одружується, зірвусь і побіжу його повертати. Як же! Весілля планувалося за місяць. Спочатку я не вірила, що таке справді станеться. Щоб Василь так швидко забув мене? Ні! Щоб ось так узяв і одружився з іншою? Ну, ні!

Звичайно, я стільки разів його ображала. Проте, чим ближче була дата його весілля, тим більше я сумнівалася. А що, коли одружується? Ну і нехай! А як же я? І тоді я згадала про каблучку. Його обручка.

І наче щось у мені зламалося, і я заплакала. Але потім взяла себе в руки, і чітко зрозуміла. Весілля не буде! У день ікс, я приїхала до РАГСу. Все було правдою: і наречена, і гості, і мій Василь при параді. Я злякалася, і повернула назад.

Але фотограф штовхнув мене плечем, і прикрикнув, щоб я не заважала.
– Це я заважаю? – Зараз зроблю тобі фільмування! – зло прошипіла я. І щойно молодята встали перед дверима на реєстрацію, я підійшла до Василя:

– Ти сказав, що я можу відповісти, коли захочу! Я говорю зараз: так! Я була готова до будь-якої реакції, навіть до того, що мене поб’ють усі родичі нареченої. Але Василь засміявся, підійшов і надів мені обручку на палець:

– Ти невиправна! Ми одружені вже три роки, і незабаром у нас з’явиться наш первісток. Я щаслива, і вдячна долі за того, кого знайшла, й одного разу мало не втратила через дурість. Отож, раджу прислухатися до свого серця, і не шукати собі зайвих пригод!

You cannot copy content of this page