Весілля було гучне, страви смачні, напої міцні, подарунки коштовні, але, на жаль, все це не є запорукою родинного затишку…
На весілля нам подарували батьки чоловіка ключі від двокімнатної квартири, а мої – гроші на «пелюшки». З цього все і почалося… Звичайно, моїм батькам було ніяково за такий подарунок не по багатому. А тут ще й свати ніяк не могли заспокоїтись, тільки й розмов було про їх такий вагомий подарунок. «Квартира – це найважливіше здобуття родини, є де своє гніздечко звити»- щебетала свекруха.
Як виявилося, на цьому сюрпризи не закінчилися! Знаєте де знаходилася наша, як ми думали, квартира? В одному тамбурі зі свекрами! Сказати, що ми були обурені, це нічого не сказати! Свекруха мене, м’яко кажучи, не любила, а тут така нагода контролювати, та повчати.
І почалося… «А чого це ви зачиняєте двері на замок, ми ж одна родина?.. Ви що, ще не прокинулися, вже сьома ранку, я вам млинців принесла… А чого це у вас досі валізи не розпаковані, зараз я вам допоможу, якщо в домі господарки немає… І так кожні пів години.
Мені ці походеньки дуже не подобалися, про що я казала чоловікові. І мій коханий мене не розчарував! Він терпляче пояснив мамі, що має свою власну родину і господарювати ми будемо самі. Свекруха оскаженіла та лаялась на всю квартиру, і звісно, у всьому звинуватила мене, що я налаштовую її сина проти неї.
І не проминула сповістити нас, що правильно вона вчинила, що нашу квартиру на себе записала, як знала, що ми неодмінно розлучимося, а я квартиру собі загарбаю. Подарунок, як виявилося, був з декількома секретами!
З цього пам’ятного дня ми з чоловіком почали підшукувати собі власну квартиру в іпотеку. На перший внесок у нас були весільні кошти. Люди ж якось виплачують, то й ми зможемо! Хоча було дуже образливо і прикро, що подарунок підробкою виявився. Так ми собі міркували за філіжанкою кави, та хтось подзвонив у двері. Хотіли не відчиняти, може свекруха щось не договорила, то вирішила закінчити. Але все ж вирішили бути милосердними, та й відчинили.
До нас мої рідненькі батьки завітали! Як виявилося, вони мали для нас гарну новину. Татові батьки залишили йому гарний спадок, на який саме в цей не простий для нас час знайшовся покупець. Кошти від продажу спадщини батьки вирішили віддати нам на нові, сучасні меблі в нашу квартиру.
Про те, що вона нам не належить, ми батьків не попереджали. Довелося все їм розповісти, вони повністю нас підтримали. Батьки навіть не здогадувалися, як ці гроші були нам на часі. У нас вистачало на пів вартості квартири.
Ми придбали квартиру на протилежному боці міста, якомога далі від «люблячих» свекрів. Родичатися ми так і не почали, не можуть вони мене пробачити, що я їхню кровиночку від них забрала, проти них налаштувала. Та і я їх не можу пробачити за образи у свій бік, та і батькам моїм дісталося.
Тож подарунки можуть бути маленькими, але від щирого серця і з побажанням щастя та добра. А можуть бути коштовними, але з негативними думками та побажаннями. Любіть своїх дітей, але не залюблюйте до нестями! І не в подарунках щастя! Не знаю, чи будемо ми спілкуватися зі свекрами? Ми чекаємо на свого первістка. Можливо ця новина якось посприяє нашому примиренню, але впевненості немає ніякої. Для них я досі більмо на оці!
