– Відмовся від квартири, я її спадкоємиця по закону! Продам квартиру, відремонтуємо нашу трикімнатну, а гроші, що залишаться, розділю між тобою й Олексієм, – сказала мати. – Ні, мамо, я не хочу продавати бабусину квартиру, я там житиму, – відповіла Рита. Але це був лише початок

Те, що бабуся Катя залишить їй свою квартиру, Рита знала давно. Їй було лише чотирнадцять років, коли бабуся якось прийшла до них додому і поклала перед матір’ю Рити – своєї дочки – офіційний бланк.

– Ось, Ксеніє, дивись – мій заповіт. Квартиру і все інше майно та гроші, які в мене будуть на момент мого відходу з життя, все відійде Маргариті.

– А що це ви, Катерино Єгорівно, чи на той світ зібралися? – посміхнувся зять.

– Ні, Сашко, я ще пожити хочу. А заповіт написала заздалегідь, щоб ви потім не заявили, що я не була в собі, коли писала.

– А тобі не здається, що це не чесно? – Запитала Ксенія у матері. – Краще б обом онукам заповіла – навпіл. Бо виходить, що ти Олексія образила.

– Я зробила так, як вважала за потрібне і справедливе. Тому що ви хлопчику досі в п’яту точку дуєте, а Рита у вас, немов мимо проходила. Так що ви Олексія не образите, а ось у тому, що Маргариті від вас щось дістанеться, я сумніваюся.

Звичайно, бабуся трохи перебільшувала, але, по суті, мала рацію. І Риті, і її молодшому братові завжди давали гроші на шкільні екскурсії, оплачували заняття доньки у музичній школі, а синові – у спортивній секції, але в чомусь різниця все-таки була помітною.

Наприклад, Риті треба було купити нову куртку. Вона вже обрала ту, що їй сподобалася: модну курточку у біло-рожево-сірих тонах. Але мама подивилася, веліла поміряти темно-синю і купила її, пояснивши:

– Синя практичніша та дешевша.

А наступного дня Льоші купили шикарні ролики.

Особливо помітна була відмінність щодо сина та доньки тоді, коли до них приходили гості. Батько дуже любив хвалитися успіхами сина.

– Олексій у гуртку займається – моделі радіокеровані робить. Я майстром на заводі працюю, а мій син інженером буде!

Іноді батько, який вже був під мухою, кликав до себе сина і наказував показати гостям моделі автомобілів.

Олексій цього не любив, і Рита співчувала братові. Хоча їй було прикро, що її успіхами у навчанні та музиці батько ніколи не хвалився.

Бабусі не стало того року, коли Маргарита закінчила університет. Мама відразу почала вмовляти дочку відмовитися від спадщини.

– Відмовся від квартири, я її спадкоємиця по закону! Продам квартиру, відремонтуємо нашу трикімнатну, а гроші, що залишаться, розділю між тобою й Олексієм, – сказала вона.

– Ні, мамо, я не хочу продавати бабусину квартиру, я там житиму, – відповіла Рита.

– А що тобі вдома не живеться? – обурилася мама. – Ти уявлення не маєш про те, як вести будинок, що таке сімейний бюджет. Накупиш всякої нісенітниці, а потім будеш голодною сидіти!

– Мамо, ти, напевно, забула, що я вже два роки поєдную навчання з роботою? Якщо я вмію заробляти гроші, у мене вистачить розуму розумно їх витратити. А готувати, прати та прибирати я навчилася ще в той час, коли мені тринадцять років було. Не пропаду!

Квартира у бабусі Каті була чиста, за рік до цього в ній було зроблено ремонт, тож Рита в’їхала туди, щойно отримала всі необхідні документи.

Звичайно, вона не про таке житло мріяла – дві кімнати у старенькій хрущовці, одна з кімнат – прохідна, кухня маленька, навіть балкона не було, бо квартира кутова.

Але в будь-якому випадку це було краще, ніж орендувати, чи залишатися з батьками. Тут вона прожила п’ять років.

За цей час Риті довелося відбити ще одну атаку мами. Олексій закінчив університет, знайшов роботу і якось дуже швидко одружився. Дружину він привів у квартиру батьків.

– Рито, май совість! У Льоші та Вероніки за пів року дитина буде. Невже всім нам доведеться тіснитися в нашій квартирі?

– Маля буде плакати, ми з батьком не висипатимемося, а ми ще й працюємо! Переїдь до нас, у свою кімнату, ти одна, а їх скоро троє буде, – казала мама.

Маргарита відмовилася, причому заявила, що вона це питання більше обговорювати не збирається.

Батьки та брат після цього не спілкувалися з нею майже три місяці, навіть не дзвонили.

А коли мати таки вирішила зайти до дочки, щоб ще раз поговорити з нею, двері їй відчинила незнайома молода жінка, яка повідомила, що вони купили цю квартиру у Маргарити півтора місяця тому.

– Що ж ти, квартиру бабусину продала, а нам навіть не повідомила? – Зателефонувала їй мати.

– А як я могла вам повідомити, якщо всі ви – і ти, і тато, і Льоша – скидали мої дзвінки? – Запитала дочка. – Ось я й вирішила, що вам це нецікаво!

– І де ти тепер живеш? Винаймаєш?

– Ні. Нову купила.

– Нову? На які гроші? – Здивувалася мама. – За бабусину халупу багато не вторгувати.

– По-перше, бабусина квартира була у хорошому стані. І по-друге, я п’ять років спеціально збирала, щоб купити собі те, про що мріяла.

– І де?

– У новому будинку на вулиці Стуса. Якщо цікаво, можеш прийти подивитися. Адресу скину.

Маргарита справді купила собі квартиру в новобудові – двокімнатну, з великими вікнами та широкими низькими підвіконнями. Кухня також була простора, з неї можна було вийти на лоджію.

Мама приїхала. Оглянула нове житло Рити, але про те, щоб віддати його братові, більше не заїкалася. Запитала, правда:

– А чи не жирно тобі одній в такій квартирі жити? Ми вп’ятьох у нашій старій тулимося, а скоро Вероніка ще одного малюка приведе.

– Мамо, у Льоші хороша зарплата, вони теж могли б купити квартиру. Можна ж взяти іпотеку, – порадила Рита.

– Взяти можна, але чим платити? Вероніка знову в декрет іде. Як на одну зарплату вчотирьох прожити? Ми з батьком і так їм допомагаємо, відповіла мама.

Минуло ще п’ять років. Спілкування із сім’єю відновилося, хоча залишалося дещо натягнутим. Але головне, що ніхто більше не претендував на квартиру Рити. До того ж два останні роки вона там жила не одна, а зі своїм молодим чоловіком – Євгеном.

Вони познайомилися на дні народження одного зі спільних знайомих. Євген відразу ж почав залицятися до Маргарити, вона відповіла на його почуття, і вже через пів року після знайомства вони стали жити разом.

Молодий чоловік працював у сфері IT, добре заробляв, був уважним, дбайливим та досить щедрим. За два роки, які пара прожила разом, вони тричі літали відпочивати за кордон – оплачував відпочинок Женя.

Він доглядав Риту, коли вона хворіла, купував продукти та намагався готувати, хоча в нього рідко виходило щось їстівне.

– Побут – це не для мене, – зітхав він, зіпсувавши під час прання чергову сорочку.

– Повинні ж у людини бути якісь вади, – заспокоювала його Рита.

Вона вже думала про те, що могла б створити з ним сім’ю. Але Євген цю тему не порушував, а заговорити першою вона не наважувалася.

Можливо, все б тривало так і далі, але одного разу Рита відчула себе не дуже добре, а куплений в аптеці тест підтвердив здогад: вона була в положенні.

У жіночій консультації на запитання лікаря, чи залишить вона малюка, Маргарита відповіла ствердно: їй було вже тридцять два роки, і вона хотіла стати матір’ю.

Тепер треба було сказати про це Євгену.

– Цікаво, як він відреагує, – думала Рита. – Зрадіє, чи злякається? Може, він зробить їй пропозицію?

Але на те, що сталося, вона не чекала.

– Рито, ти все зіпсувала, – заявив Євген. – Ми ж нормально жили! Навіщо ти це все затіяла? Невже ти не знала, що, якщо мужик не хоче одружуватися, то його пузом у РАЦС не заштовхаєш?

– Я думав, що ти розумніша. Я йду. Вирішуй цю проблему сама. Грошей не пропоную – цю процедуру роблять безплатно.

Між тим, як Рита сказала про своє цікаве положення, і тим, як за Євгеном зачинилися вхідні двері, минуло менше ніж година.

За цей час він встиг упакувати всі свої речі, не залишивши в її квартирі жодного предмета, який нагадував би про те, що Женя прожив тут цілих два роки.

Через хвилину після того, як двері за чоловіком зачинилися, Рита раптом засміялася – спочатку тихо, потім голосніше, потім сміх перейшов у ридання.

Вона плакала, бо розуміла, що ніхто, крім неї самої, її не пошкодує, що їй знову вирішувати одній, знову впрягатися і тягнути все самій.

Нарешті вона заспокоїлася, вмилася холодною водою і сіла у крісло. У кімнаті було вже похмуро, але Рита не стала вмикати світло – їй треба було подумати.

За ті пів години, які вона просиділа у темряві, Рита все вирішила: дитину вона залишить, хоча б тому, що хоче, щоб вона була.

А Євген – непоганий біологічний батько з погляду генетики. А матеріально вона встигне підготуватись – у неї попереду ще дев’ять місяців.

Було вже вісім тижнів терміну, коли Рита прийшла до помешкання батьків, щоб привітати маму з днем ​​народження та вручити їй подарунок.

Після того як дочка відмовилася від келиха за її здоров’я, мама поцікавилася, чи не в положенні вона, і отримала позитивну відповідь.

– Ти що? Збожеволіла? Твій Женька втік, а ти чогось чекаєш? Треба терміново позбуватися, ти сама не витягнеш. Може, на нас із батьком розраховуєш? Даремно, нам і цього табору вистачає!

– Мамо, я прийшла до вас, щоб привітати тебе з днем ​​народження, а не для того, щоб просити допомоги! Я завжди справлялася сама і зараз впораюся. А ось ти подумай, що мені зараз запропонувала.

Маргарита пішла, але вже через два дні мама та Олексій з’явилися до неї.

Рита впустила їх у квартиру, запропонувала чаю. Поставивши на стіл у кімнаті вази з варенням, цукерками та тарілку з печивом, вона вийшла на кухню за чайником, який мав ось-ось закипіти.

Повертаючись назад, Маргарита зупинилася, бо почула тихий голос матері:

– Льоша, нам треба будь-що переконати Риту не народ жувати. Дивись: зарплата у неї хороша, для племінників вона нічого не шкодує, подарунки які добрі робить!

– А буде свій малюк, то нічого більше вашим дітям не дістанеться. Адже в перспективі ще й квартира! Даремно ти Вероніку з собою не взяв – вона б Риті жахів розповіла – як це з маленькими дітьми справлятися. І це у сім’ї, де зайві руки є, а вона одна.

Рита не стала вдавати, що не чула, про що говорила мати.

– Не турбуйся, мамо, я впораюся, – сказала вона, заходячи до кімнати. – Обіцяю, що допомоги не попрошу.

– Це ти зараз так говориш, а ось буде дитина, заспіваєш по-іншому. І до кого по допомогу прийдеш? До мами з татом і до брата.

– Пийте чай, – сказала Рита, не бажаючи далі продовжувати розмову.

А через два місяці мама зробила Маргарит ще одну пропозицію:

– Ми з татом порадились і вирішили, що зможемо допомогти тобі. Коли буде малюк, переїжджай на ті три роки, доки не працюватимеш, до нас. А Льоша із сім’єю цей час поживе у твоїй квартирі.

– Мамо, дякую вам з татом за турботу, але я вже як-небудь сама!

І вона впоралася. Тому що, як завжди, підійшла до питання розумно. Зарплата у Рити була пристойна, тож декретні виплати вона отримала близькі до максимальних.

Крім того, у неї були накопичення, які за останні дев’ять місяців вона збільшила. І ще: Маргарита не стала виявляти шляхетність і подала на аліменти.

Євген був обурений її вчинком. Він прийшов до суду та заявив, що визнає факт спільного дворічного проживання з Маргаритою, визнає, що дівчинка від нього. Але аліменти він не повинен платити. І пояснив це дуже просто:

– Рішення залишити дитину Маргарита Олександрівна ухвалила одноосібно, отже, і за наслідки цього рішення вона має відповідати сама.

Його, звісно, ​​вислухали, але позов Маргарити задовольнили. Тож матеріальних проблем протягом декретної відпустки Рита з донькою не мали, хоча жити доводилося економніше, ніж зазвичай.

А через три роки, коли Рита влаштувала доньку в садок, а сама вийшла на роботу, життя й зовсім налагодилося. Вони впоралися й без допомоги рідних!

Але Рита чітко визначилася, що й вона більше не буде надавати жодної допомоги родичам! А старість же не за горами! Як постелилися, недолугі…

А ви що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки! Підписуйтеся на сторінку, щоб мати змогу читати нові публікації!