Я була одружена 5 років, є донька 3 роки, з чоловіком не склалися стосунки через проблеми з батьками.
Після розлучення я познайомилася з чоловіком в інтернеті: він з мого міста, але тоді перебував на заробітках. Через 2 місяці спілкування приїхав, ми почали жити разом (живемо у будинку моєї бабусі, який вона мені дала у користування, після весілля з першим чоловіком).
Мій коханий кілька місяців не міг знайти роботу, через це були скандали. Довелося вийти на роботу самій, і тоді почалися скандали через ревнощі (бо я працювала адміністратором у кафе). Я не витримала та звільнилася, до того ж графік складний.
Тепер він працює, я вдома. В останній місяць коханий страшенно холодний, не цілуємось, не обіймаємося. Ми навіть не спимо разом. Всі мої спроби дізнатися правду не увінчалися успіхом, він каже, що просто втомлюється (хоча працює продавцем з 8 ранку до 5 вечора).
Додому приходить завжди вчасно, приносить продукти і всякі ласощі нам з дитиною, до доньки ставиться, як до своєї.
Нещодавно під час чергового скандалу, він сказав: “мене в тобі все влаштовує, але на 80% я живу з тобою лише через дитину, я до неї прикипів, і вважаю своєю донькою”.
З його боку, також претензія у тому, що я погана господиня. Але я така людина: розжувала і до рота поклала все про свій характер, не морочу голову натяками про те, що мені треба. Мене треба цінувати, навіть за дрібниці, спекла печиво — похвалив, прибралася — помітив, я не прошу його купувати подарунки, вийди надвір, нарви мені квіти та подаруй.
Я проста в цьому плані, будь-якому прояву уваги рада, але в нього протягом цього року, що ми разом живемо, завжди відмовка: «спочатку ти поміняйся, потім я».
Були моменти, коли я прибиралася постійно, готувала, а з його боку — тиша. Якщо сваримося, він ніколи перший не підійде, все перекручує так, що лишаюся винною тільки я.
Розірвати стосунки зараз не можу, тому що немає роботи, на шиї батьків я сидіти не хочу, та й не готова його відпускати. Почуття є, мене до нього тягне. Наготувала сьогодні, печиво спекла, весь вечір до нього лізу, обіймаю, цілую, а у відповідь тиша. Підкажіть, будь ласка, що робити?
P.S. Роботу я шукаю, над собою у плані господарювання теж працюю. Мені 25 років чоловікові 31, донечці 3,5.
