Живу з батьками, навчаюсь на другому курсі університету, мені 20 років. Зустрічаюся з хлопцем Андрієм, він старший за мене на шість років, але батьки категорично проти наших стосунків. Вважають, що я маю закінчити навчання, а вже потім виходити заміж. Про те, щоб жити цивільним шлюбом і мови бути не може.
Мій хлопець нещодавно купив квартиру, і він вже не раз пропонував мені переїхати до нього, але не хочеться сваритися з батьками через це, та й моє навчання оплачують вони. Але Андрій наполягає, каже, що батьки відстали від життя, якщо ставлять мені такі умови.
Я розумію, що так довго продовжуватися не може, я люблю його, але як мені переконати батьків, особливо маму, що я вже доросла і можу сама приймати рішення, а від них потрібна лише підтримка.
Моїй двоюрідній сестрі вже майже тридцять років, вона незаміжня досі. І моя тітка, і мама постійно журяться, що вона одна і не має дітей. І водночас мене вважають, у мої 20 років, ще маленькою для серйозних стосунків з хлопцем, не кажучи вже про заміжжя.
Що робити у такій ситуації? Я знаю, що якщо з’їду з дому без їхньої згоди, то вони перестануть не лише платити за навчання, а й спілкуватися. Але все ж таки я погодилася на пропозицію Андрія і пообіцяла, що поговорю з батьками.
Проте цю розмову я весь час відкладаю, боюся їх реакції, хочу уникнути скандалу. Андрій познайомив мене зі своїми батьками, вони вважають за краще не втручатися в його життя і не проти того, щоб ми жили разом.
Хоча ще нічого не вирішено, ми вже потихеньку починаємо облаштовувати своє житло, будуємо плани на майбутнє. Нещодавно купили холодильник та побутову техніку, меблі вирішили зайві не купувати, щоб не заставляти квартиру. Мені подобається почуватися тут господаркою, Андрій без мене нічого сам не купує, завжди радиться зі мною.
Ми просто хочемо поки що жити разом, без реєстрації шлюбу та дітей, помандрувати та подивитися світ. Але поки я не обговорю цю проблему з батьками, все це залишиться лише мріями, і навряд чи Андрій захоче чекати на мене так довго, хоча я знаю, що він мене любить.
