У мене були стосунки з чоловіком, вони тривали півтора року, і пізніше я завагітніла. Насправді я була рада цьому, і мені здавалося, що він теж буде радий. Я любила його шалено. Здавалося, що мене теж любили, хоч знявши рожеві окуляри, зараз на все по-іншому починаю дивитися.
Дитину з горем навпіл дозволив залишити. Я залишила б у будь-якому випадку, просто підкреслюю його неоднозначне ставлення до вагітності.
З весіллям затягували, з його боку. Зараз шкодую, що взагалі підняла цю тему. Зіграли весілля, коли вже живіт був дуже помітним. Далі більше — всі подаровані на весіллі гроші він ще по дорозі з ресторану перерахував сам, і приїхавши додому сховав у сейф своїх батьків. Я ці гроші одним оком тільки бачила і то, того вечора востаннє.
Ідучи в декрет, я отримала зарплату, яку він змусив усю віддати йому, на мої обурення відповідь була одна: «дружина ще називається». Потім він самостійно витратив усю мою стипендію та інші відкладені гроші. Загалом забрав у мене все. Говорив, якщо щось треба, то я маю просити у чоловіка.
Жили тоді в орендованій однокімнатній квартирі з його батьками. Коли народилася дитина, ситуація погіршилася. Тепер мене можна було карати фізично. Розбивав телефони, вибивав двері. Витяг у мене паспорт і таємно оформив сину документи з іменем свого батька, хоч знав, що я проти цього.
Якось я відмовилася переказати йому гроші, які прийшли за народження дитини від держави. Це було майже останньою краплею — згадувати що там відбувалося не хочу. Я зрозуміла, що це нестерпно. Я звісно теж, не з ідеальним характером. Всі ми зі своїми перевагами та недоліками. Але у голові не вкладається «за що? ».
І я вирішила поїхати до батьків, забрала потрібні документи, кілька дитячих речей, і на цьому все. Повернулась додому, там мама, тато, дві молодші сестри та два брати і ще я з сином. Весело одним словом.
Річ у тім, що мій чоловік сумував недовго. Синові не було ще пів року, а він уже гуляв з іншою, з нею він і зараз. Не знаю, що він про мене розповідав, але вона відшукала мене в соціальних мережах і писала погрози, говорила, що я заважаю їхнім стосункам, що мені б зникнути зовсім. Хоча номер у мене давно інший вже (його ніхто з його боку не знає), у соц. мережах чоловік скрізь мене заблокував.
Я зустріла іншого чоловіка, він повна протилежність колишньому чоловікові. Одразу запропонував жити разом, сина своїм називає, пропозицію зробив, своїх дітей хоче. Це я до чого. Значить, не така я жахлива, як казав мені колишній чоловік.
Ну, не ідеал звичайно, але не настільки, щоб так ставиться до мене. Так от, я не розумію, я досі не можу зрозуміти та відпустити ситуацію із колишнім чоловіком. У душі досі образа: «за що?» За що він так ставився до мене? Навіщо так було ламати мені життя? Адже я так любила його.
