Після всього, що сталося, я не вірю в щасливе життя…
Я сирота рідна мати кинула, після взяли на опіку люди, які теж знущалися і кинули з 16 років. Я належала сама собі, бачила скрізь одне приниження і слова: «ти не рідна ти кинута». Все чого хотілося – швидше вирости і побудувати свою сім’ю міцну і велику.
У 17 років я народила, з чоловіком ми прожили 5 років в результаті я його переросла, а в його інтереси входили гулянки, наркотики, а в мої – будинок, дитина. Тому я пішла від нього. Після познайомилася з іншою людиною, все було ідеально, але через півроку я дізналася про зраду.
Я пішла від нього, він ж не проти був, в результаті йдучи, дізналася, що вагітна, народила другого.
Зараз жодному з батьків діти не потрібні. Я намагалася все сама забула про себе, коли з’явився ще один чоловік, який доглядав, в результаті ми зійшлися, і я розуміла, що може не потрібно рубати зопалу, а потрібно пробачити і зберегти сім’ю.
Він зрадив рази два-три я все прощала, потім якщо дізнавалася про зради, він мене ображав за те, що лізу в його телефон.
Закінчилося тим, що він вкрав з будинку золото, гроші все що було. Останнє і навіть це я пробачила, а в підсумку він пішов до іншої, а я залишилася одна без усього. Тільки я і діти. Я не вірю більше чоловікам і в щасливе життя теж. Я звинувачую себе і відчуваю себе винуватою в усьому.
