Перейти до вмісту

Вісім років прожила у шлюбі з чоловіком, думала, що він нормальна людина, а під час розлучення вся гидота з нього полізла. Тепер навіть бридко, що стільки років була з ним поруч, але добре, що все-таки вдалося відбутися. З Павлом ми рік зустрічалися, перш ніж одружитися. Тож разом ми були дев’ять років. За цей час у сім’ї, звичайно, траплялося різне. І лаялися, і мирилися, і добрі були моменти, і погані. Але я вважала, що життя у нас нормальне, всі так живуть. Батьки мої теж мали всяке життя, але вже п’ятдесят років у шлюбі, все в них добре

Вісім років прожила у шлюбі з чоловіком, думала, що він нормальна людина, а під час розлучення вся гидота з нього полізла. Тепер навіть бридко, що стільки років була з ним поруч, але добре, що все-таки вдалося відбутися.

З Павлом ми рік зустрічалися, перш ніж одружитися. Тож разом ми були дев’ять років. За цей час у сім’ї, звичайно, траплялося різне. І лаялися, і мирилися, і добрі були моменти, і погані. Але я вважала, що життя у нас нормальне, всі так живуть. Батьки мої теж мали всяке життя, але вже п’ятдесят років у шлюбі, все в них добре.

У нас теж є дитина – син Яків, йому зараз шість років. На час розлучення було п’ять. Сином чоловік особливо не займався, відмовляючись тим, що дитина поки маленька, обіцяв, що ось син підросте, вже тоді він буде з ним проводити час.

В побуті допомоги особливо не було. Максимум посуд помиє та сміття викине. Його мама виховала так, що це жіночі справи, чоловік їх робити не повинен.

Свекруха це окрема пісня. Слава богу, що живе вона в іншому місті, і приїжджала три рази на рік. Мені й так її приїздів вистачало. Начебто з чоловіком налагодимо побут, про все з ним домовимося, а тут приїжджає його мама зі своїми дідівськими настановами, і в нас знову в сім’ї скандал на скандалі.

Найбільше мене дратували розмови свекрухи про здобувача та берегиню вогнища. Здобувачем у нашій сім’ї здебільшого була я, моя зарплатня набагато вища, ніж у чоловіка. Тому ще незрозуміло, хто має зберігати сімейне вогнище, а хто добувати мамонта.

А останній рік у чоловіка із роботою взагалі ніяк. У пандемію їхня фірма начебто втрималася на плаву, ми видихнули, що найважчий етап позаду, але помилилися. Почались події у лютому… Корабель пішов на дно, всіх співробітників попросили на вихід. Чоловік почав шукати нову роботу.

Але то грошей мало платять, то їздити далеко, то йому досвіду не вистачає, то якийсь сумнівний роботодавець. Загалом чоловік перебирав вакансії, а я терпляче тягла сім’ю у дві зміни. Спочатку на роботі, бо забираєш дитину з садка і біжиш на другу зміну додому. Чоловікові ніколи займатися домашніми справами, він роботу шукає, резюме розсилає і на співбесіди ходить.

Але за рік чомусь не знайшлося жодного місця, де він хотів і міг би працювати. Допомоги по дому теж ніякої. Звісно, мене такий стан речей не влаштовував. Почалися сварки, лайка, його психи з лясканням дверима та ночівлями у друзів. Давались останні шанси, але чоловік ними не скористався.

Зрештою я вирішила, що з мене вистачить, зібрала його речі, виставила зі своєї квартири, яку мені віддали батьки ще до весілля, і подала на розлучення. Чоловік кілька разів ходив миритися, але я так втомилася, що вже не вірила його словам, обіцянкам, запевненням.

Нас розвели, але й досі колишній все ніяк не заспокоїться і ллє на мене бруд, разом зі своєю мамою. Те, що мене ославили як останню **** перед усією своєю ріднею, це дрібниці, мені ті люди байдужі. Але він дзвонив моїм батькам, розповідав якісь вигадки та гидоти, а вони в мене вже люди у віці і їм такі нерви ні до чого.

До того ж поки мене не було вдома, він своїм ключем відчинив двері та виніс ноутбук, мою шубу, мікрохвильову піч і золото. Чеків, звичайно ж, ні на що, не біло, тому до поліції було звертатися безглуздо, нічого не доведеш. Але вчинок показовий, я вважаю. Сама винна, треба було відразу замки міняти, хоча я й не підозрювала, що він може так зробити.

Але найбільший сюрприз був у тому, що на суді коли призначали аліменти чоловік заявив, що вимагає провести тест на батьківство, бо не вірить, що це його син. Від тесту я звичайно ж відмовилася, сказала, що так, батько не він чим сильно здивувала і колишнього, і його маму. Нехай це була брехня, але їхні обличчя, що витяглися, того варті.

За підсумками суду чоловіка викреслили зі свідоцтва про народження дитини, а я стала повністю вільна. Начиталась історії, де такі ось “батьки” потім не дають згоду з’їздити кудись із дитиною, вічно погрожують та контролюють. А тут все саме прийшло до рук, колишній наостанок зробив розкішний подарунок.

Але сам колишній та його мама знають точно, що син від чоловіка, бо він його копія. Але я не хочу, щоб ці люди з ним бачилися, а тепер маю повне на це право, за документами вони ніхто. Самі себе перехитрили. Ані допомоги від них мені не треба, ані аліментів.