Коли мені було дванадцять років, у мене не стало тата. Це був дуже тяжкий період, особливо для мами. Це горе було дуже нестерпним, я підтримувала її як могла.
Бачачи переживання мами, я не дозволяла собі страждати. Хтось мав зберігати внутрішню силу. Мамі довелося піти на другу роботу, щоби забезпечувати нас. А я намагалася добре вчитися, щоб не створювати їй ще більше проблем.
Через шість років після того, як не стало батька мати познайомилася з новим чоловіком, на ім’я Андрій. Вона знайшла в ньому свою опору, і через рік після знайомства він їй запропонував одружитися. Я не була проти, бо вже закінчувала школу.
Мені дуже хотілося, щоб поряд з мамою була людина, на яку вона може спертися. Андрій був небагатослівним, я навіть не встигла з ним особливо познайомитись, тому що поїхала в інше місто на навчання.
На свята я відвідувала їх. Для мене Андрій був просто людиною, яку кохає мама. Називати його, а тим більше вважати його татом мені не хотілося.
Я просто була рада, що він у мами є. Вкотре, коли я приїхала до них, я помітила, що Андрій любить випити. “Головне, щоб не був агресивним” – думала я. Маму не турбувала його прихильність до міцних напоїв.
Якось після навчання мені зателефонувала мама і сказала, що Андрій поводиться грубо стосовно неї.
Я не одразу зрозуміла, що вона має на увазі, адже все було гаразд. Після з’ясування подробиць виявилося, що вони посварилися, і в пориві гніву він образив маму. Я одразу ж зателефонувала йому, але він не взяв слухавку.
– Приїду наступними вихідними та поговорю з ним особисто, – повідомила я мамі.
Цілий тиждень мене не залишали переживання про мою родину. Думки про маму пригнічували мене так сильно, що я закинула навчання.
Коли я нарешті приїхала до мами, Андрія вдома не було.
– Ну, і де він? – одразу запитала я.
– Він у друзів відпочиває, – відповіла мама.
Мене обурював її спокій та нотки жертви в голосі. Хотілося якнайшвидше вирішити цю ситуацію і заступитися за найріднішу для мене людину, але Андрій затримувався.
Хоча я навіть була рада цьому, мені вдалося поспілкуватися з мамою наодинці. Ми сіли дивитися з нею фільм, як раптом я помітила на її нозі синець.
– Що це? – Запитала я.
– Я просто вдарилася випадково об стілець, все гаразд.
Я зрозуміла, що щось не так. Не повірила мамі, тож тиснула на неї, щоб вона сказала правду.
Через десять хвилин вона таки зізналася, що її вдарив вітчим, коли був у нетверезому стані. Я була просто шокована, але мама виправдовувала його: “Він цього не хотів, просто випив зайвого, ось його і занесло”.
Мене вражали мамині слова. Адже він справжній аб’юзер, а вона його покриває. У цей момент у квартиру повернувся Андрій, я одразу ж поспішила до дверей. Він був напідпитку, але розумів, що відбувається.
– Забирайся з нашої квартири, ніхто не сміє розпускати руки на мою маму! – Зухвало заявила я.
– Вона вже поскаржилася тобі?
Тоді мама стояла за моєю спиною і просто мовчала. Я почала виштовхувати вітчима за двері, але він стиснув мої руки. Попросила маму допомогти, але вона розплакалася і не стала нічого робити.
Далі ми перейшли на крик. Я почала пред’являти йому претензії за маму, а він почав говорити, що вона сама винна.
Слово за слово, і в якийсь момент вітчим просто дав мені ляпас. Я завмерла від несподіванки, мама почала плакати ще дужче, намагаючись заспокоїти Андрія.
Після цього ляпаса він пішов із квартири. Я просто не могла знайти собі місця, попросила маму, щоб вона не впускала його до квартири, якщо він з’явиться.
Я заспокоїла матір і наступного дня поїхала на навчання. Мама пообіцяла, що віддасть речі вітчиму і розлучиться з ним. Тиждень він не з’являвся вдома. Ще через тиждень мама подзвонила мені зі словами:
– Вибач донечко, але я пробачила Андрію, адже він не спеціально! Сьогодні приходив, вибачення попросив. Давай пробачимо його, доню моя!
Я не могла повірити маминим словам, я розуміла, що вона перебуває в емоційній залежності від нього, але для мене це неприйнятно.
Сказала, що більше не приїду, доки він там. Мені не хотілося бути рятівником у цій ситуації, мені дуже прикро за неї, але мама сама має зрозуміти, що руйнує своє життя.
Я точно не хочу руйнувати своє. За маму я звісно переживаю, але як витягнути її з лап цього негідника не розумію, адже вона сама цього не хоче.
